Василь Насипаний ЛЕГКО І ПРОСТО На роботу хоче з татом
Йти малий Олежко.
Каже: — Знаю я багато.
Можеш взяти легко.
— Ти ж іще читать не вмієш.
Навіть рахувати!
Син зітхає: — Що тут вдієш.
Буду керувати!
17.12.2021 * * * ЦІКАВА ГРА Онук хитренько бабці каже так:
— Давай зіграєм зараз в зоопарк.
Ведмедем хочу бути я чомусь,
А ти цукерку кидаєш йому.
* * * ТВОРЧІ На годину мама з хати.
Хлопців двох лишила татку.
Каже: дай щось малювати,
Почитай із ними казку. Батьку ліньки щось читати.
Голова забита іншим:
— Ляжу трохи я поспати,
Ви ж малюйте щось побільше. Хоч слона фарбуйте. хлопці.
Тільки він великий дуже.
Але тихо — тихо зовсім,
Інше все мені байдуже. Довго думали обоє.
Слон же світлий, білий, певно.
Олівців таких немає,
Тож старались довго, чемно. Здивували дітки тата:
Творчі. Вміють малювати.
Бо шнурочком по кімнатах
Всюди слід зубної пасти… * * * КОНКУРЕНТ Почула доня слово “конкурент”,
Про це побігла в тата запитать.
Подумав той, заліз у інтернет,
Сказав малій, що річ то непроста. Особа це, що хоче те, що й ти.
Буває ж часом так в житті якраз.
Тож може інший раптом хтось прийти,
Зайняти просто твоє місце враз. На другий день побігла в туалет.
А двері там закриті в цей момент…
Здійняло врешті шум дитя мале:
— Це що? І тут у мене конкурент?
22.08.2021 * * * ЯК Є, ТАК Є… Макс признався другу Толі:
— Вчора троє враз пристали.
Певно, старші. Злі доволі.
Щось мені про гроші плели. Я одному дав нормально.
Потім іншому добряче.
Поруч друг киває схвально:
— Ну, а з третім схоже наче? Макс зітхнув, розвів руками:
— Тому зовсім не дісталось.
Скажу так, як є, між нами,
В мене грошей не зосталось…
08.08.2021 * * * ВСЕ ЛОГІЧНО Дзвонив татусь. Повчав синка Олеся.
Сказав яйце варить хвилин із десять.
Не знав: логічне мислення в дитини.
Тож три яйця варив той півгодини. * * * ВСЕ ПРОСТО! Татко нині вчить лічити дітвору ледачу.
Сину він ото придумав сам просту задачу:
— Двоє хлопців рів копають у погожу днину.
Перший викопав два метри рівно за годину.
Інший, той молодший трохи. Він копає ліпше.
Звісно, вирив рів добряче. У два рази більше.
Порахуй, подумай добре. І скажи-но, сину,
Що вони обоє зроблять ще через годину?
Каже син: — Проста задачка. Думати даремно.
Що вони зробити можуть. Перекурять, певно.
28.06.2021 * * * ЗУБ МУДРОСТІ Ходив якраз до лікаря Пилипко.
Малому зуба витяг медик швидко.
Тепер сидить. То плаче, то зітхає.
Проблема: зуба мудрості немає. Приходить мама і питає сина:
— Чого ревеш? У чому сліз причина?
Болить? Чого ж ти плачеш, мій рідненький?
— Бо брат сказав, що я тепер дурненький! * * * КМІТЛИВИЙ Син уже в шкільному віці.
Кличе хлопця радий татко:
— Скільки буде п’ять і вісім?
Ну ж, скажи, Давиде, швидко! Довго думати не хоче.
Каже : — Тату, певно, двадцять.
— Як тобі не сором, хлопче?
Має бути в нас тринадцять! Зиркнув син з-під лоба смішно
Й хитро втнув малий Давидко:
— Я ж не мав лічити точно.
Ти ж просив сказати швидко.
22.05.2021 * * * МАЙЖЕ ВГАДАЛА Тато загадки читає
І питає: — Що це? — в доні.
Та кмітлива, різне знає,
Радо плескає в долоні. Лиш одну про мед не може
Відгадать важку загадку.
Довго думати не хоче,
Каже: — Дай підказку, татку. — Що ведмедик любить сильно?
Ну ж, скажи мені скоріше.
Шепче доня: — Та, напевно,
Як і я, поспати більше.
12.02.2021 * * * БУДИЛЬНИК В село приїхав якось вранці
На тиждень — два Івась до бабці.
Із ним відразу казус виник.
Питає: — Де у вас будильник? Бабуся каже: — Не потрібен.
Усіх нас будить зранку півень.
Як діє той не ясно Йванку:
— Постав його на дев’ять ранку. * * * ТАКИЙ ЖЕ Малий Богданчик перший раз
Побачив близнюків якраз.
Спитав у мами син в’юнкий:
— А де, скажи-но, мій такий? * * * ПЕТРИК І КИЛИМОК Татко нам купив комп'ютер.Й килимок для мишки.
Петрик взяв той килимок, поглянув скоса трішки.
Бабцю й діда він спитався, що ото за штука?
У руках вертів, дивився. По столі ним стукав.
Потім взяв той диво-килим. Тицьнув в носа кішки.
Але кицьку не цікавить килимок для мишки.
Як усе ж воно працює? — думав наш хлопчина.
Лиш під вечір здогадався, в чім ото причина.
Килимок у кут поклав. Не спить. Чекає нишком.
Ну коли ж той врешті зловить цю хитрющу мишку. * * * БІЛЬШЕ — Дайте нам горішків жменю. —
просить внук дідуся.
— Он, горішки на столі є.
Хлопче, не лінуйся.
Дідо каже: — Сам візьми-но,
ти, онучку, ліпше.
— Краще ви, дідусю, дайте.
Ваша жменя більше. * * * ЯСНА РІЧ Якось був Івась в Миколки. Каже: — Йдемо гратись!
Той ніяк: — Не можу зараз. Плаче менший братик.
Я за ним дивитись маю, як він ходить в ліжку.
Ти іди. Я потім вийду. Будем грати в сніжки.
— Щож твій брат так мало ходить? Ледве пару кроків.
— Що ти хочеш? Він же має трохи більше року.
— В мене Бровко того ж віку, скоро рік підходить.
Але він, повір, Миколко, значно ліпше ходить.
— Так і є, — сказав Миколка — Бровко ходить ліпше.
Ясна річ, в собаки ж бачиш, — ніг удвічі більше. * * * ТЕПЛЕ МІСЦЕ — Нарешті, школу ти «дотяг» —
Татусь синка свого повчав. —
Тепер, Іванку, до пуття
Шукати б «тепле місце» час. — Чого ж шукать? Сам знаєш ти. —
Лопоче сонно син Іван. —
Тепліше, татку, не знайти
За наш оцей м’який диван. * * * ЧЕРЕВИКИ АБО СЮРПРИЗ Нянька звично в дитсадку вдягає діток нині.
Все ніяк не може взути черевик дитині.
Пхає, мучиться бідака. Що поробиш — мусиш.
Часу мало. Ще й на зло — на кожнім мешті гудзи. Довго й тяжко ледве взула. То вже муки, дійсно.
Петрик скрививсь: — Йти не можу. Дуже — дуже тісно.
Просить та: — Чекають діти. Он, стоять, нераді.
Раптом глип — не так узула. Правий з лівим справді. Зняла мовчки. Якось втисла. Інша заковика.
Той кричить: — Оце чужі. Не мої черевики.
В неї очі аж на лоба. Тягне знов, знімає.
Всюди глянула, однак. Взуття ніде немає. Петрик свердлить дірку в носі: — Це від мого брата.
Мама змушує щоранку їх в садочок брати.
— Що ж ти голову морочиш? Ну і день, їй — Богу!
Пхає, тисне, мучить знову тій дитині ногу. Потім светрик, шапку, куртку. Шарфик, як годиться.
Ніби все. Та раптом бачить — зникли рукавиці.
Сіла бідна, вся на нервах: — Де ж ті рукавички?
Той згадав: — Та я запхав їх зранку в черевички. * * * ВДАВСЯ В ТАТКА Вчора була бабця Юля в місті в свого сина.
Там зібралась при нагоді майже вся родина.
— Де онук мій кращий, любий? Йди-но до бабулі!
Мати каже: — Зараз прийде. Щось шукає в ГУГЛІ.
— Точно він у татка вдався. — смішно бабці Юлі —
Той на голову свою шукав постійно гулі… * * * БУДЬ МУДРІШИМ! Дзвонить батьку син підвечір.
Бідний, ледь не плаче:
— Знов по пальцю молотком
ударив я добряче. Батько став його сварити:
— Я ж учив, Миколо!
Є ж у вас уроки праці!
Що воно за школа? Щоби пальця ти не вдарив,
( сам ніяк не втямиш),
Молоток тримати треба
обома руками! — Я ж тримав у двох руках.
Несильно бить старався.
Просто чисто випадково
бехнув знов по пальцях. Батько в крики: — Брешеш, дурню!
В кого тільки вдався!
Ти ж тримав двома руками.
Звідки палець взявся? Син йому: — Ти ж сам сварився:
будь мудріше, синку!
Цвях потримать я дозволив
братику Васильку.
* * *
ЩОБ БУЛО В КИШЕНІ В дитсадку проблема в Петі —
дуже вперта Ірка.
З ним ніяк дружить не хоче.
Крутить носом дівка. Нині знов своє лопоче.
Так, як вчила мати.
Мудра будь, і скільки хочеш,
будеш хлопців мати. — Чула я, казала мама
вслід сестричці Ксені:
— Головне, щоб в хлопця, доню,
щось було в кишені! Петрик носа набурмосив,
вмить в кишенях рище.
Тільки там нема нічого.
Тільки вітер свище. Бідний хлопець ледь не плаче.
Гірко стало Петі.
Раптом враз всміхнувся хитро,
щось знайшов нарешті. Каже Ірі: — Маю дещо.
Саме те, що треба.
Значить, можем ми дружити.
Я якраз для тебе. — Що ж там є в кишені добре?
— враз питає Ірка.
Той від щастя сяє сонцем:
— Є велика дірка! * * * БАТЬКУ СКАЖУ Дід Павло в садку застав маленького злодюжку,
Ледве той устиг залізти на стареньку грушку.
Дід добряче придивився — то ж хлопчак сусіда:
— Як тобі, малий, не сором красти груші в діда?
Я впізнав тебе, злодюго. Врешті, сину вражий. Швидко, хлопче, скач додолу. Бо я батьку скажу.
Той догриз спокійно грушку. Глянув десь угору:
— Чуєш, тату, то про тебе дідо там говорить.
Злізь скоріше трохи нижче, бо не чути, тату.
Дід Павло тобі, напевне, хоче щось сказати. * * * ЗБУЛАСЯ МРІЯ Через тридцять довгих літ зібрався випуск школи.
Дехто з них за ті роки отут не був ніколи.
Хто сміється, хтось пліткує. Сіли їсти, пити.
Іншим їсти не давай, — а дай наговоритись. — Хай про себе кожен скаже! — просить всіх Марія, —
Може, все ж у вас збулась хоча б маленька мрія?
Встав Петро, що «славу» мав нахаби й ловеласа:
—- В мене мрія, чесно скажу, все-таки збулася. Тато мій ремнем лякав: вчитись будеш,сину?
Потім став за кожну «двійку» смикать за чуприну.
Ох, який же був я злий тоді на свого тата.
Кожен вечір тільки й мріяв … зовсім лисим стати. * * * НА ОКО Зранку дід закривсь на кухні. Там іде наука.
Взявся вчити куховарить рідного онука.
Мусить хлопець щось навчитись змалку безперечно,
Нині сам Ігорко робить перший раз яєчню. — Розігрій пательню добре, сала кинь чи смальцю,
Трохи кільцями цибульки. Потім, звісно, яйця.
Можна ще ковбаски, спецій. Але то морока.
Потім, хлопче, для порядку солі кинь на око. Дід кудись на хвильку зник. Напевне, мав потребу.
Ігор того лиш чекав, — усе зробив, як треба.
Через мить у кухні крик, ґвалт і навіть сварка.
Дід червоний, як буряк, Ігорка взяв за шкварки. Враз прибігли бабця й мати. Ігор миттю з хати.
Дід Петро реве, як звір. Ще й став ремнем махати.
— Що ви крик такий підняли? Ніби подуріли.
Певно, в нього та яєчня все — таки згоріла.
— Доню, каже, вір не вір, — таке утнув Ігорко!
Той додумавсь солі бехнуть прямо діду в око. * * * ЧИ КОРОВА СИТА? В селі у бабці влітку був тепер малий Тарас.
Погнав корову пасти якось хлопець перший раз.
Сказала бабця Галя: — Ти, малий,тепер гляди,
Щоб було в неї досить смачненької їди. Щоб де у рів не впала. В ліс густий не йшла.
Під наглядом надійним в тебе там була.
Півдня під диким сонцем наш Тарас корову пас.
В обід схотів до бабці, щоб поїсти і поспать. — Та, певно, досить пасти? — старших хлопців він спитав. —
Коли вже буде сита врешті-решт корова та?
— Дивися на корову, — вчив сусіда хлопчака, —
Як роги стануть білі, — значить, повна молока. * * * ПРО МОЗОК Син питає ввечір маму: — Що таке той мозок?
Нині вчитель наш казала: в ньому, діти, розум.
Мати очі в серіал: — Та ти чого вчепився?
Краще, йди он, книжку в зуби. Хоч до ранку вчися.
Син питає те ж у тата. Той всміхнувсь: — Дрібниці.
Вічно в тебе в голові усякі там дурниці! Той до мами знов іде. Спитаю все ж востаннє.
Дуже мучить чомусь зараз кляте те питання.
Мати зла як з кухні «гримне», ніби канонада.
Ледве той спитав про мозок. Сам уже не радий.
— Слухай, синку, совість маєш? — та кричить сердита.
— В мене іншим голова, скажу тобі, забита … * * * ДОБРА ДИТИНА Йдуть додому вже під вечір
тато й донька Іра:
— Важко бути нам в садочку, —
та зітхає щира — Я весь день тебе чекала.
Щось спитать хотіла.
Може, зробим ми з тобою,
татку, добре діло? Враз мала спинилась Іра,
шепче щось татусю:
— Хочу кілька гривень дати
бідній он бабусі. — Ох, яка ж ти в мене, доню,
добра і мудренька!
Тільки я чомусь не бачу,
де ота старенька? — Там, за тим будинком, тату, —
каже рада Іра, —
Коло неї скриня повна
ескімо й пломбіра.
* * * НЕ СМИКАВ Купа літ пройшло, як хлопці в світ пішли зі школи,
Дійсно є чого згадати в Славка і Миколи.
— Я любив лише перерви. М’яч ганяти дико.
Надю й Іру теж любив. За «хвостик» часто смикав.
Славко хитро тут всміхнувся. Враз примружив очі: — Ти ж , Миколо, теж їх «скубав», чи сказать не хочеш?
— В мене досвід був хороший, — все ж признавсь Микола, —
Я дівчат за «хвіст» не смикав, вір не вір, ніколи.
Був малим, — «обпікся» раз, — півдня в очах рябило.
Просто так, на спір посмикав я за хвіст кобилу. * * * КЕНГУРУ Доня Ніна спать не хоче,
кличе раптом тата.
Щось веселе вмить згадала.
Стала враз шептати: Каже: — Татку, підкажи-но.
Ти ж бо знаєш більше.
Кенгуру – то, він, напевно?
Чи вона, скоріше? Батько став очима кліпать.
Що воно й до чого?
— Я признаюсь, скажу чесно,
сам не знаю цього. — Що тут думать? Дуже просто!
— враз регоче Нінка. —
Носить сумочку постійно, —
значить, точно жінка! * * * ТО ВСЕ МАМА Батько Грицю дав цукерку,
вирішив спитати:
— Скільки буде, ну ж бо, синку,
два до двох додати? Скрививсь той, мовляв дитину
мучите даремно.
Думав трохи. Врешті каже:
— Буде шість, напевно. Батько вчув: — Та ні. Невірно.
Глянь сюди — но ліпше.
Ти рахуй на пальцях, синку.
Ніби ж знав раніше. Гриць поморщив трохи лоба.
Глипнув сам на татка:
— Ну, тоді, напевно, менше.
Значить, п’ять, і крапка! В батька вже нема терпіння:
— Думай, хлопче, думай!
Звідки п’ять оте взялося?
Що ото за сума? — Знаю, знаю. Що чотири.
Не нервуйся, тату.
Мама каже, що потрібно
часом схитрувати. Гриць зітхнув. Розвів руками:
— Я не винуватий!
То все мама. Вчить постійно:
треба торгуватись! * * * ГАРНЕ ІМ’Я Мама й тато кличуть ввечір донечку Марічку:
— Як, порадь, мала, назвати нам твою сестричку?
Та мовчить. Мовляв, не знаю. Іра, Галя, Люда?
Мама ж каже: — Може, доню, хай Даринка буде? Враз сумна Марічка стала. Ледь не плаче, бідна.
Мати бачить це й питає: — Що з тобою, рідна?
— Хочу теж ім’я смачненьке. Як вона, так само!
Ви чому її назвали МАНДАРИНКА, мамо. * * * ПОЛОВИНА
Шість яблук дав Мишку старий сусід:
— Про брата свого меншого згадай.
Поділиш разом з ним якраз усі.
Малому половину чесно дай. — Невже лічить не вмієш, хлопче, ти?
Чому віддав йому лиш тільки два?
— Чого ж не вмію. Це просте з простих.
То брат іще не знає рахувать. * * * НЕ ТЕ — Чому, малий, такий сумний? —
спитав синка татусь.
— Скажи, як справді я вродивсь? —
шепнув йому Петрусь. Той рот роззявив. Думав мить:
— Чого цікавить так?
Коли прийдем додому ми, -—
у мами ти спитай. Петрусь нахмурив брови враз:
— Бо щось воно не те, —
Лелек узимку в нас нема.
Й капуста не росте… Джерело: http://www.poetryclub.com.ua/ | 
Немає коментарів:
Дописати коментар