30/04/2022

30 квітня святкуємо Міжнародний день настільних ігор


10 фактів про культуру, яка підкорила весь світ.
Настільні ігри давно перестали асоціюватися лише з дитячими забавками, адже вони – чудовий спосіб цікаво провести час людям будь-якого віку. Таке дозвілля має не тільки розважальний характер, але й корисне для інтелектуального самовдосконалення. Варто розрізняти поняття "класичні настільні ігри" та "настільні рольові ігри". Останні відрізняються від перших тим, що мають майстра – людину, яка створює сценарій гри та дає гравцям розуміння ситуацій, в яких їм доведеться опинитись. Крім того, партія класичної настільної гри триває не надто довго, тоді як рольові ігри можуть зайняти від декількох годин до декількох днів або ж навіть років. На Comic Con Ukraine представлені обидва різновиди.
Найстаріша настільна гра
Першою відомою людству настільною грою є давньоєгипетська Сенет, яка виникла приблизно за 3 500 років до нашої ери. Ззовні гра нагадувала шахи, проте мала зовсім інші правила. Сенет складалась з гральної дошки, поділеної в 3 ряди на квадрати, та двох видів гральних фігурок: конусів і циліндрів. Будь-який хід визначався за допомогою аналогів гральних костей, а саме – дерев'яних паличок. Кожний гравець мав по 5 фігурок. Квадрати на дошці символізували різні сакральні дійства, через які людина має пройти на шляху до потойбічного світу. Метою гри було вивести всі свої фішки, і не дати зробити це супротивнику.
Розвага на будь-який смак
Настільні ігри відрізняються за кількістю гравців, характером гри та інструментарієм, який вони використовують, – карти, фішки, ігрове поле. На сьогодні найрозповсюдженішими різновидами ігор є: інтелектуальні (Alias, Dixit), стратегічні ("Монополія", "Цитаделі"), психологічні ("Мафія", "Кодові імена"), логічні ("Кортекс", Cluedo), квести (Exit, Unlock!) та рольові (Dungeons and Dragons, Shadowrun).
Найпопулярніша гра у світі
Навіть якщо ви ніколи не грали в цю гру, то неодмінно чули її назву. На створення «Монополії» Чарльза Дерроу надихнула реальність, в якій він жив, а саме період Великої депресії. І хоча спочатку компанія Parker Brothers відмовилась видавати його гру, зазначивши, що вона містить 52 помилки в дизайні, через рік, в 1935-му він все ж зміг сам налагодити виробництво та запатентувати її.
"Монополія" здобула популярність в усьому світі та стала найбільш продаваною за всю історію. За своє довге життя вона мала безліч видань. Особливої уваги заслуговують ті, що присвячені відомим фільмам і серіалам: "Зоряні війни", "Дивні дива", "Мисливці за привидами", "Гра престолів", "Друзі" та інші. Не менш цікавим є колекційне видання "Монополія AC/DC", яке дає гравцям змогу "продавати" та "купувати" альбоми відомих рок-гуртів.
Дозвілля з користю
Настільні ігри надто часто сприймаються як щось несерйозне. Проте, вони мають вагомий вплив на здоров'я людини. Під час гри наш мозок обробляє велику кількість інформації, нейронні зв'язки стають міцнішими, покращується реакція. Крім того, це чудовий спосіб зняти стрес.
Якщо ж грати в настільні ігри на постійній основі, то можна помітити, як покращується пам'ять та зміцнюється нервова система. Також зменшується і ризик виникнення нервових розладів. А для дітей настільні ігри корисні ще й тим, що чудово розвивають дрібну моторику та креативне мислення. Ще одним приємним бонусом такого дозвілля є те, що воно об'єднує сім'ю, друзів, знайомих і сприяє нетворкінгу.
Кіно за мотивами настільних ігор
Першою стрічкою, знятою на основі настільної гри, став комедійний детектив "Розгадка" (оригінальна назва – Clue) 1985 року. Фільм розповідає історію про те, як шестеро цілком різних людей опинилися в маєтку, де було скоєно вбивство господаря будинку. Головні герої мали розслідувати заплутану справу і визначити злочинця. Цікаво, що в фільмі, як і в однойменній настільній грі, є декілька альтернативних кінцівок – кінокомпанія Paramount відзняла одразу три варіанти. Глядачі могли дізнатися, який саме фінал їх чекає, за допомогою афіш.
З того часу ігри неодноразово ставали підґрунтям для різних стрічок. До речі, чудовим прикладом висвітлення в кінематографі ігор є культовий серіал "Теорія великого вибуху". Головні герої неодноразово грають в "Дженгу", Dungeons and Dragons, Ticket to Ride, Catan, "Талісман. Магічна пригода", Pictionary та багато інших.
Частина історії
Швейцарський музей ігор (Musee Suisse du Jeu) – найстаріший музей настільних ігор в Європі. Він розмістився в старовинному замку Тур-де-Пей, який побудували ще у 13-му сторіччі. З 1987 року будівля офіційно перетворилася на музей. В його колекції є раритети епохи античності і цілком сучасні представники ігрової індустрії.
Постійна експозиція складається з 10-ох частин: ігри з Африки, Азії та Південної Америки, древні ігри, європейські ігри до періоду індустріалізації, карткові ігри, індійські ігри, ігри "лондонських пабів", ігри на вміння, лотереї, рухливі ігри та ігри, які широко представлені на ринку.
Найпалкіший прихильник настолок
Коли хтось починає говорити про колекціонування настільних ігор, то неможливо не згадати ім'я Кена Фонарова. Цей американець не просто відомий гравець, а ще й дизайнер та власник компанії, яка розробляє ігри. За 25 років Кену вдалося зібрати 20 тисяч різноманітних настільних ігор. У 2008 році чоловік все ж погодився розлучитися зі своєю колекцією і продав її компанії Troll&Toad за 150 тисяч доларів (4,2 мільйона гривень).
Українські настільні ігри
Наша країна також не пасе задніх і створює свої унікальні ігри. Завдяки якості та креативному баченню вони стали відомі за межами України. Яскравими представниками вітчизняних настільних ігор є: "Містеріум", "Салон пана Фарта", "Козацький похід", "Таверни Тіфенталя", "Дата. Фрагменти історії", "Духи лісу", "Детектив клуб" та багато інших. Деякі з цього переліку не просто завоювали серця представників гік-культури, а й отримали престижні нагороди на міжнародних фестивалях.
Корисні канали на Youtube
Якщо не дуже розбираєшся в настільних іграх, але хочеш знайти ту, що припаде до душі, або ж просто бажаєш вчасно дізнаватися про актуальні новинки, то найкращий варіант – огляди в інтернеті. Ігрове ком'юніті досить швидко розширюється і на вимогу часу з'являється все більше нових ютуб-каналів, присвячених цій темі: TheDrot, "Світ настільних ігор", "Карти на стіл", TableTop, Beer and Board Games (Blame Society), Shut Up & Sit Down, які висвітлюють різноманітні настільні ігри, а канал "Вечерние Кости" якнайкраще ілюструє настільно-рольові ігри.
Comic Con Ukraine – осередок настільних ігор
Українська конвенція коміксів відома не лише своїми масштабними косплей- та K-pop-шоу, а й ще своєю зоною настільних ігор. Там можна зіграти як у швидкі, так звані party-ігри, так і в ті, що потребують більше часу завдяки своєму глибокому ігровому процесу. Гігантська "Дженга", Ticket to Ride, Catan, "Манчкін" і вічна класика – шахи мали особливий попит.
Окрім того, на Comic Con Ukraine можна зіграти в такі культові рольові настільні ігри, як Dungeons and Dragons, Vampire the Masquerade, Call of Cthulhu. Одночасно в них брали участь близько 70 людей. У форматі конвенції рольові настільні ігри обмежуються блоками по 2,5 години, проте сам процес не програє партіям, які тривають довше.

29/04/2022

Повчальні казки та добрі оповідання для дітей

   


  На відміну від фантастичних казок, повчальні мають виховний зміст та мораль. Кожна казка – чудова тема для обговорення з дітками. Казки змусять замислитися дітей про лінощі, брехню, хитрість, життєву мудрість. 

ЯК РАК ВОРОНУ ОБДУРИВ

Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні: «Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!»—«Угу!»—каже ворона, не роззявляючи рота. «І братів, і сестер твоїх знав,— каже рак,— що за добрі люди були!» — «Угу!» — гугнить ворона, а рака кріпенько держить. «Та вже хоч вони і гарні люди,— каже рак,— а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!» —«Еге!»—крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.

От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть: «Упустив рака з рота». А як кого остерігають, то кажуть: «Гляди, не впусти рака з рота».

МИШАЧА РАДА

В одній хаті помер котик. Між мишами настала велика радість, бо гадали, що вже тепер безпечніші будуть.

Не довго тішились — ґаздиня придбала собі другого. Сей зараз забрався до мишей; що котру зловить — зараз удушить. Настав великий переполох між мишами. «Новий кіт! Новий кіт! — закричали гуртом.— Треба його конче позбутись, бо ні одна не останесь живою».— «Але як стратити його?» — закричали одні. «Я пораджу,— сказала маленька.— Прив’яжім йому до шийки дзвіночок, тогді здалека будемо чути, як він біжить; от і поутікаємо».— «Дуже добра рада»,— сказали другі і почали з утіхи скакати. «Але котра завісить котикові дзвіночок на шиї?» — спитала одна мишка.

Усі поглянули одна на другу і замовкли; не найшлась така відважна. А кіт тимчасом як ходив, так і ходить без дзвіночка та ловить миші одну по одній.

ЯК ПТАХИ ЗДОЛАЛИ ЗВІРІВ

Одного разу ведмідь і вовк проходили поблизу дерева, на якому синичка гніздо змостила. Штовхнув вовк ведмедя у бік і показує на синиччине гніздечко:

– Поглянь, он де синиччині хороми.

– Та які ж то хороми, сміється ведмідь, звичайнісінька халабуда.

Дуже образилась на ведмедя синиця й заявила, що не подарує цього і не минути тепер війни між лісовими звірами та істотами, котрі літають. Ведмідь з вовком погодилися: були впевнені, що вони переможуть. Обійшов ведмідь усіх звірів, звелів, щоб на завтра готувались до бою.

Обрали звірі лиса за найголовнішого і домовилися: якщо лис лизне сам собі спину, значить, треба всім утікати, хто куди зможе.

А сова підслухала те все й слово в слово переказала птахам.

Уранці, тільки но розпочався бій, Шершень сів лисові на спину й ужалив його. Заскавучав лис від болю й лизнув собі спину. Побачили звірі, що лис сам собі спину лиже, і кинулися чимдуж тікати хто куди, гадали, що це знак про небезпеку.

Так птахи перемогли звірів, ще й примусили ведмедя в синиці пробачення просити у присутності всіх лісових мешканців.

ДВА БРАТИ

Жили в селі два брати. У молодшого брата було семеро дітей, а старший брат був неодружений. Жили брати в злагоді, землю обробляли спільно. Скосили вони якось жито і, як завжди, снопи розділили порівну.

Настала ніч. Ліг старший брат і замислився: «А чи справедливо ми снопи поділили? У брата велика сім’я, дітям чимало хліба треба. Мабуть, піду я на поле й перенесу частину своїх снопів у братову копу».

Пішов старший брат на ниву й переніс частину своїх снопів у братову копу.
А молодший брат теж не спав. І йому не давала спати думка про те, чи правильно вони розділили врожай. Думав він, думав, а тоді й каже дружині:
— Піду я, мабуть, на поле та перенесу частину снопів у братову копу. Брат уже старий, живе самотою, помічників у нього немає.
Так він і вчинив. Пішов на поле й частину снопів зі своєї копи переніс у братову.

На другий день бачать брати: у кожного копа така, як і була, анітрохи не поменшала, в обох снопів порівну. Дивуються брати, але і той і другий мовчать. Так кілька ночей підряд переносили брати снопи. Врешті вирішили вони постерегти свої копи та й зустрілися поблизу них.

Відтоді брати ще дужче полюбили один одного. І весь свій вік прожили щасливо, завжди допомагали один одному й ніколи не знали ні злиднів, ні горя.

ВОВК ТА ЧАПЛЯ

Ішов голодний вовк. Він, бідний, так їсти хотів, аж у очах йому чорніло. Йшов він, ішов, аж гульк — чапля стоїть.

Підкрався вовк тихенько — та хап її!

Бачить чапля, що непереливки їй, та й каже: «Дозволь мені, вовче, хоч перед смертю потанцювати».

«Від цього мені шкоди не буде»,— подумав вовк і дозволив: «Танцюй, коли хочеш, тільки пошвидше, а то я їсти хочу».

Чапля перед ним з ноги на ногу перескакує — танцює наче (хоч усім відомо, що чаплі ніколи не танцюють). Скаче, а сама потрошку вбік відходить. А коли відійшла вже далеченько, знялась та й полетіла.

Вовк подививсь їй вслід та й говорить: «І навіщо мені ті танці здалися, коли я їсти хочу!..»

ЖАДІБНИЙ ПЕС

Пес украв був одного разу спорий кусень смачного м’яса і утікав з ним чимскоріше. Прибіг він на кладку, що лежала над глубоким потоком, і тримає сильно м’ясо в зубах. Ідучи помалу через кладку, глянув в воду чистого потоку і уздрів в воді самого себе, а думаючи, що то який другий пес з великим куснем м’яса в зубах, хотів йому і тоє м’ясо видерти. Станув на кладці, наїжився, гаркнув, а м’ясо йому із зубів хлюп в глубокую воду і пірнуло на сам спід.

Так зажерливий пес і своє м’ясо стратив, і чужого не дістав.

Так часто і межи людьми буває. При своїй захланності тратять своє і чужого не достануть.

ДВА ЦАПИ

Два упертії цапики подибались раз на вузькій кладці, поставленій через глубокий потік. Обом перейти через кладку не було можна; треба було котрому з них вернутися назад і почекати на березі потока. Но они не хотіли. Один з них сказав: «Уступись мені з дороги!» Другий відповів: «Овва, який мені великий пан! Уступися сам!» — «Ні, братику, я старший від тебе, і мені уступити тобі, молодшому? Ніколи в світі!..»

Тут оба, не думаючи довго, зачали битися головами, зчепилися рогами, оперлись о кладку ногами і дуцкались. Но кладка була мокра, оба поховзнулися і полетіли просто в воду!..

Короткі оповідання про доброту та добрі справи

“Красиві слова і красиве діло” (Василь Сухомлинський)

Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.

Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.

Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.

І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:

— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе…

Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:

— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі…

А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.

Гарні не красиві слова. Гарні – красиві діла.

“Добре діло” (Євген Шморгун)

Була весна, ліс прибрався, мов на оглядини, всіма своїми принадами вигравав проти сонця. Мерехтіло в очах від розмаю квітів, приємно паморочилася голова від запахущості молодої листви, від пташиного пересвисту.

Тоді й трапилася ця зовсім незначна пригода. Як переходили видолинок, Інна відчула, що за ногу її щось шарпнуло. Глянула — а це нога потрапила в сильце.

Було сильце із тонкої линви. Років з п’ять чи й більше тому якийсь браконьєр, мабуть, поставив його на заячій стежині, примотавши кінцем до молодого дубка. Хтозна, чи потрапило коли в нього необачне звірятко, а от дубкові вийшла від того велика шкода: линва глибоко врізалася в стовбур і не давала деревцю можливості рости.

Ми трохи помарудилися, але таки розмотали заплуту і швиргонули іржавий шмат линви на дно ярка в зарості анемони….

От і вся пригода. Здавалося б, давно пора їй забутися. А Інна ні-ні та й скаже:

— Пригадуєш, як дубка визволили?

А все тому, що ми тоді не просто провели у лісі хороший весняний день, а й зробили хоч маленьке, але добре діло: визволили деревце.

“Санчата” (Ярослав Стельмах)

Нарешті вирішили йти додому. Дивимось — дядечко з паличкою до нас прямує.

– Мені, — каже, — хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, — повторює, — але чи не змогли б ви мене на гору оцю підвезти?

Йому, мабуть, теж додому потрібно було, як і нам.

Ми трохи розгубились — нас дорослі катали на санчатах, це правда, а от ми їх ніколи. Я і кажу:

— Звичайно, можемо! Сідайте, будь ласка.

От веземо дядечка, а він іще ззаду паличкою своєю підштовхує. Тільки виїхали — тіточка якась біжить.

— Що, — кричить, — зламав?

А ми їй:

— Та ні! Він хоч і важкий, але санчата теж міцні, будь-кого витримають. Так що ви не хвилюйтеся, не зламав.

Дядечко засміявсь і до тіточки:

— Нічого я не зламав. Просто слизько дуже, от я і попросив хлоп’ят підвезти.

Тут і ми зрозуміли, що вона зовсім не про санчата питала.

Тіточка взяла його під руку, і вони пішли. «Спасибі» сказали.

А ми думаємо: «Раз на гору вже зайшли, то ще раз спустимось».

Спустилися. Стоїмо, чекаємо — може, ще когось підвезти потрібно. Довго чекали — ніхто не просить. Бачимо — бабуся йде.

Ми до неї.

— Чи не треба вас на гору підвезти?

А вона ступнула назад і каже:

— Ви вже краще самі катайтесь, а то ще завезете на гору, а там відпустите.

Чи то вона так пожартувала — незрозуміло.

Ми тоді ще раз з’їхали. Вже стемніло, а нікого так і нема.

Ми й пішли собі додому.

«Нічого, — думаємо, — завтра теж прийдемо кататися. От тоді, може, кого-небудь і підвеземо!»

“Білка і добра людина” (Василь Сухомлинський)

Шла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку.

Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурями. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху.

Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс.

Погладила Добра Людина білочку та й сказала:

— Стрибай собі до свого дупла.

Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому.

Дітки давно вже чекали її. Вона й розповіла їм про Добру Людину.

“Хай я буду ваша, бабусю” (Василь Сухомлинський)

На околиці села живе старенька бабуся Марина.

— У неї немає нікого-­нікогісінько, — часто говорить матуся Марійці, трирічній дівчинці.

Марійка з матусею живуть через дорогу від бабусі Марини. Встане вранці Марійка, гляне на бабусине подвір’я й бачить: сидить бабуся на стільчику, гріється на сонці й пильно-­пильно дивиться на неї, Марійку.

Марійка біжить до бабусі, вітається:

— Добрий день, бабусю!

— Добрий день, Марійко, — радісно відповідає бабуся. — Посидь біля мене, дитинко.

Марійка посидить трохи, послухає казку. Але довго сидіти не хочеться. Вабить луг — скільки метеликів там літає. Вабить річка — який пісочок чистий там на березі, яка вода тепла… Марійка збирається йти, а бабуся зітхає.

— Чому ви зітхаєте, бабусю?

— Бо нікому й слова промовити… Одна я, однісінька…

— Хай я буду ваша, бабусю,— тихо шепоче Марійка й цілує їїстаречу зморщену щоку

— Добре, дитинко, будеш моя,— усміхається бабуся Марина. До вечора Марійка бігала в лузі, купалася, милувалася метеликами. Про бабусю не забула. Побігає в лузі, прибіжить до бабусиного подвір’я й защебече:

— Я не забула, що я ваша, бабусю! Тільки, ой, як у лузі бігати хочеться!

“Маленькі помічниці” (Олег Буцень)

Оля і Ліда гуляли у дворі. Побачила Оля, як Петрик допомагає своїй мамі розвішувати білизну на мотузці, і сказала подрузі:

— І я сьогодні мамі допомагала.

— І я теж, — відповіла Ліда.

— Що ж ти робила?

— Тарілки витирала, і ложки, і виделки.

— А я черевики почистила.

— Мамині? — спитала Оля.

— Ні, свої.

— Хіба це допомога мамі? — засміялася Оля. — Ти ж їх собі почистила.

— Ну то й що. Зате у мами сьогодні буде менше роботи, — сказала Ліда.


Джерело: Mamabook

25/04/2022

Бібліоогляд: "Чорнобиль в літературі: книги про українську трагедію"

    Майже щороку в українських та закордонних видавництвах виходять книги про Чорнобильську трагедію. Художні видання про катастрофу наповнені переживаннями та тужливими спогадами про минуле, автори-документалісти та історики, скинувши з себе кайдани радянської цензури, намагаються підійти до висвітлення цієї теми з максимальною об'єктивністю. 

Світлана Алексієвич «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього»

У 2019 році НВО зняли серіал «Чорнобиль», сюжет якого частково побудований на книзі Світлани Алексієвич. «Чорнобильська молитва» - це сповідь очевидців, це крик про зруйновані життя, це горе тисяч людей. Роман побудований на основі інтерв’ю з потерпілими від аварії на ЧАЕС: пожежниками, ліквідаторами, їхніми родичами, місцевими мешканцями. Книга перевертає світогляд і змушує переосмислити цінність людського життя.

Галя Аккерман «Пройти крізь Чорнобиль»

Книжка Галі Аккерман - це подорож письменника крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль.

Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи. Незаперечна цінність видання і в тому, що це погляд людини з іншої культури, з інших культур - адже авторка суміщає в собі єврейську, російську і французьку культури, родинно пов'язана з Україною.

Анатолій Андржеєвський «Чорнобильський пес Аксель»

У чорнобильській круговині час не зупинився. Він спливає по-иншому — вночі у минуле, вдень у прийдешнє. Чорнобиль не завмер. В його роздолах снують породжені випромінню химерні істоти, що назавше стали потойбіччям чорнобильського обширу, готовими розповісти про лихо, яке прогризлося в кожну живу клітину, що трапилася на його шляху.

І от у йонізованому просторі з'являється мале і допитливе життя — хлопчик Мирось, який приїхав сюди з батьками як мандрувальник. Провідниками дитини у відчужений світ стають пес Аксель, бузько Люк, чудовисько Бальдадер, пантера Раїла, Єдиноріг із прийдешності та інші тварини-примари. А може, вони таки існують? Просто невидимі, як і випромінь, що, мов чорна птаха, накрила нас своїм крилом 26 квітня 1986 року.

Сергій Плохій «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»

Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки.

Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою.

Сьогодні реактори чорнобильського типу вже не будують, але авторитарні режими, які тримають повний контроль над інформацією, усе ще існують. Зрештою, і в Україні досі виробляють майже 50 % усієї електроенергії на атомних станціях. Нам є чим поділитися зі світом стосовно досвіду Чорнобиля, але є над чим задуматися і самим.

Володимир Шовкошитний «Чорнобиль: Я бачив»

Художньо-документальна повість «Я бачив» - це нова спроба одного з провідних українських сучасних письменників Володимира Шовкошитного, самовидця Чорнобильської аварії й активного ліквідатора її наслідків, поєднати воєдино літературу пам'яті й літературу факту. Адже, на його думку, не існує жанрів поза життям, а воно, життя, є жанром всеохопним.

Отож, у творі поєднані спогади очевидців найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, учасників ліквідації її наслідків, простежені долі літературних героїв, проаналізовані техногенні, економічні, соціальні й медичні наслідки наймасштабнішого рукотворного лиха, показані перспективи повернення забруднених територій в народногосподарський обіг.

Ця книга дає відповідь на головні питання, що постали після Чорнобиля, вона показує духовний зв'язок героїв Чорнобиля, майданівців та учасників АТО. Адже всі 33 роки після Чорнобиля автор був в епіцентрі Українського життя. У книзі спростовується безліч міфів, зокрема, породжених серіалом каналу НВО «Чорнобиль».

Олег Векленко «Чорнобиль: етюди з натури»

Книжка спогадів учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, художника, професора Харківської державної академії дизайну і мистецтв Олега Векленка про його особисті відчуття, пережиті в період перебування в Чорнобилі в травні–червні 1986 року.

Автор розказує, яким було повсякденне життя ліквідаторів у таборі неподалік станції, про примітивні засоби захисту і про те, що усвідомлення справжньої небезпеки прийшло набагато пізніше. Щирі історії про ті дні написані живою мовою і доповнені авторськими малюнками та фотографіями.

«Чорнобильський зошит», Григорій Медведєв

Рік тому Крейг Мазін виклав у твіттер список книг, які стали для нього джерелом натхнення під час роботи над серіалом «Чорнобиль». Є там і книга російського публіциста, фахівця з атомної енергетики Григорія Медведєва «Чорнобильський зошит», опублікована в 1989 році. «Чудове поєднання історичних фактів і ясної науки», — так коментує цей текст Крейг Мазін. Медведєв брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а після написав «Чорнобильський зошит», який високо оцінили на заході — у 1991 році книга отримала премію газети Los Angeles Times. Твір Медведєва вважається безкомпромісним і правдивим текстом про аварію та її причини, а також про винних, і найбільш технічно грамотним текстом про аварію, на якому досі ґрунтуються автори, які пишуть про Чорнобиль.

«Чорнобиль. Історія катастрофи», Адам Гіггінботам

Одна з найпопулярніших недавно написаних книг про Чорнобиль. Її автор — британський журналіст Адам Гіггінботам, а в основі книги — ще не публіковані й раніше засекречені факти про катастрофу, а також спогади та інтерв’ю свідків. 2019 книгу визнано бестселером за версією The New York Times і Times і невипадково: Гіггінботам створив документальний трилер, фактично похвилинно відновивши події ночі з 25 на 26 квітня, коли вибухнув реактор. Завдяки цьому книга читається на одному подиху. Цього року Гіггінботам отримав за «Чорнобиль. Історія катастроф» премію Карнегі за досягнення на ниві літератури й публіцистики.

«Чорнобиль 01:23:40», Ендрю Лізербарроу

Ще одна важлива книга зі списку режисера Крейга Мазіна. Британець Ендрю Лізербарроу — фахівець з історії ядерної енергетики. Одна з найвідоміших його книг присвячена аварії на Фукусімі. «Чорнобиль. 1:23:40», опублікований 2014 року, — поєднання тревелога, хроніки й історичного дослідження. Автор провів кілька місяців у відрядженнях до Прип’яті й Чорнобильської зони, а після за крупинками відновив те, що трапилося 26 квітня 1986 року. Також до книги увійшли 45 світлин, що відтворюють сучасну Прип’ять і те, який вигляд має і як працює сьогодні електростанція.

 «Я написав це тому, бо, схоже, досі немає точного, доступного, докладного, всеосяжного, але сфокусованого й відносно стислого опису того, що сталося на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року й подальших місяців. Є, звісно, багато переконливих книг і статей про аварію. Проте вони всі або тільки технічні й зосереджуються головно на подіях, що призвели до аварії, або сухих фактах. Чорнобиль став чимось на зразок туристичної пам’ятки, але є багато людей, яким цікаво дізнатися, як він живе сьогодні, але вони ніколи не матимуть такої змоги, тому я вважаю, що це текст — для них».

«Чорнобиль», Юрій Щербак

Юрій Щербак — відомий український епідеміолог і публіцист, а також політик — у минулому посол України в США й Канаді, радник президента України Леоніда Кучми в 1998—2000 роках. 1987 року Щербак випустив книгу «Чорнобиль», яку задумував як художнє осмислення аварії. Книга цінна тим, що описує погляд українських вчених на аварію, який відрізнявся від позиції російських фахівців.

 «... Спочатку як спецкор «Літературної газети» я бачив своє завдання досить вузько: розповісти про лікарів, які беруть участь у ліквідації наслідків аварії. Але саме життя змусило мене поступово розширити коло пошуків, зустрітися із сотнями найрізноманітніших людей — пожежниками й академіками, лікарями й міліціонерами, міністрами й солдатами, комсомольськими працівниками й митрополитами, американським мільйонером і радянськими студентами. Я слухав їхні розповіді, записував голоси на магнітофон, потім, розшифровуючи ночами ці записи, знову й знову вражався правдивості й щирості їхніх свідчень, точності деталей, влучності суджень. Мені здавалося дуже важливим зберегти документальний, невигаданий характер цих людських сповідей».

Маркіян Камиш “Київ-86”, Нора-друк, 2016

Друга книжка молодого українського письменника Маркіяна Камиша, і друга на чорнобильську тематику. Автор є неформальним гідом по зоні відчуждження вже шість років. Тема його не відпускає. Перша книга “Оформляндія, або Прогулянка у Зону” була нехудожнім варіантом альтернативного погляду на речі. “Прогулянка” - це розповідь про досить екзотичне явище - нелегалів у зоні. “Київ-86” - це вже художня спроба пофантазувати на тему, що було, якби Київ прийшлось виселити так само, як Прип'ять. Як би виглядала столиця-привид розповідає автор.



Тамара Гундорова “Післячорнобильська бібліотека”, Критика, 2013

Книга літературознавиці Тамари Гундорової лише дотично торкається події катастрофи. Це скоріше дослідження на тему впливу трагедії на український літературний процес. Гундорова розкладає по поличкам, як екологічна подія-катастрофа змогла вплинути на літературу та мову. Книжка є збіркою есе, присвячених розпаду Радянського союзу, 1990-м рокам та власне постмодерній свідомості післячорнобильського часу. Ключова теза атворки у тому, що ми пережили не лише зовнішню катастрофу, але і внутрішню, яка повністю змінила українську історію. Ще однією збіркою есе авторки, що включають чорнобильські теми є книжка “Транзитна культура”.

Сергій Трохим.1986. Чорнобильські хроніки, Дискурсус, 2016
Книга спогадів і свідчень журналіста Сергія Трохима. Він був одним із перших журналістів-телевізійників, що знімали аварію. Саме кадри цих журналістів траслювали в усьому світі. Трохим наводить багато маловідомих та прихованих фактів. Згадує події, що відбувались тоді, а також аналізує, як вони згодом вплинули на розпад Радянського союзу.



Використані джерела:

1. Чорнобиль у літературі: книги про українську трагедію. URL:

https://bookforum.ua/p/chornobyl-u-literaturi-knygy-pro-ukrayinsku-tragediyu. Дата звернення: 25.04.2022

2. Чорнобильська молитва: 5 книг про катастрофу, які варто прочитати.URL: https://vogue.ua/ua/article/culture/knigi/knigi-o-chernobyle.htmlДата звернення: 25.04.2022

3. Щоб пам'ятати: 5 найважливіших книг про Чорнобильську трагедію. URL: https://lb.ua/blog/book_shelf/333884_shchob_pamyatati_5_nayvazhlivishih_knig.htmlДата звернення: 25.04.2022


"Чорнобильська оаза" стала безкоштовною для всіх!


Любі друзі, з нагоди річниці Чорнобильської катастрофи ми вирішили зробити для вас подарунок – відкрити безкоштовний доступ до еко-коміксу Богдан Красавцев "Чорнобильська оаза!" 😊
Зазначимо, що ця історія розповідає про родину лосів, яка живе у Чорнобильській зоні відчуження. Для цих тварин це – райське місце, адже там немає мисливців. Є лише туристи, які приїжджають сюди, щоб помилуватися природою та зробити фото.
Посилання на еко-комікс:

24/04/2022

Крутезні-цікавезні: "Казки лірника Сашка"

 



"Казки лірника Сашка" стають вже потихеньку окремою сторінкою в українській аудіо - літературі. Сторінкою, слід зазначити, барвистою, цікавою, особливою. Тому що, з одного боку, його оповіді завжди оздоблені дуже насиченим звукорядом. Пісні народні рідкісні, ціла купа музичних інструментів - часто теж доволі рідкісних - і не менша купа приязних голосів на додачу. Хоча головний голос, звичайно - оповідача, лірника Сашка . До того ж і вигадує Сашко дуже вправно. Деякі казки написані ним, що називається, "з чистого аркуша", інші - на основі старих народних казок. Але визначити, де з них які - неможливо. Всі ці розповіді існують в єдиному, власному просторі, однаково близькому і нашому часу, і нашій історії. Тому що є тут і щось із побуту селянського, і зі світогляду українського, і гумору жменя чималенька, і хитринка - хороші казки, живі. Несуть вони світові серце - чисте, добре, хоробре. І знаєте, якщо діти зростатимуть на таких казках, як ці - світ таки стане кращим, ніж зараз. Неодмінно.
Жанр авторської казки - доволно рідкісний, своєрідний, нині майже відсутній у сучасному спектрі мистецтв, знаходив все більше підтримки серед колег і друзів Олександра Власюка . Близько лірника Сашка утворився цілий оркестр з вельми незвичайних особистостей. Тут тобі і Едуард Драч ( кобза, народна скрипка, спів), і Григорій Лук'яненко (гітара, дутар, спів басом ), і Леся Добрий Вечір ( барабани , перкусія , ліра , сопілка, зозуля, дудак, ріжки, сурма, спів), Сергій Топор (акордеон, спів), Ірина та Олена Шикури ( спів). Лірник Сашко, окрім, власне, оповідання, акомпанує собі на лірі, варгане, дримбі.

Автор: Казки лірника Сашка
Назва: Казки лірника Сашка - "Для старшеньких" (2009)
Формат: MP3
Розмір: 56 Мб

Скачати Казки лірника Сашка - "Для старшеньких" (2009): https://e-bookua.org.ua/audio/dytiachi/527-kazki-lrnika-sashka-dlya-starshenkih-2009.html