15/05/2021

15 травня - 130 років від дня народження Михайла Опанасовича Булгакова

 







Михайло Опанасович Булгаков (рос. Булгаков Михаил Афанасьевич; 15 травня 1891, Київ — 10 березня 1940, Москва) — російський письменник.

Коріння Булгакова — з Орловщини. Колись Орел входив до складу Київської губернії. Михайло Васильович Покровський, який сам вінчав Варвару з Опанасом Булгаковим (1 липня 1890), й Іван Авраамович Булгаков, народилися 1830 р., обидва були священиками, обидва в один рік (1894) померли. Один із прадідів, батько Анфіси Іванівни Покровської, носив прізвище Турбін.

Сім'я доцента Київської духовної академії Булгакова оселилася на Воздвиженській вулиці, в будинку Матвія Бутовського, священика Хрестовоздвиженської церкви.

Михайло Булгаков народився 3 (15) травня 1891 р і був першою дитиною у сім'ї. Два тижні він був "Богданом" (так називали нехрещених немовлят).

Опанас Іванович теж був первістком у великій сім'ї (11 дітей), його теж хрестила бабуся. Батько Булгакова помер від тієї ж хвороби, що й згодом його син, — нефросклерозу, в березні.

Перше оповідання "Пригоди Світлана" було написане, коли автору виповнилося сім років. Того року в сім'ї з'явився ще один хлопчик — Микола (1898), а до нього — три сестри: Віра (1892), Надія (1893) і Варвара (1895). У 1900 р. народився Іван, а через два роки — Олена (Льоля).

Сім'я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна, Волоська, Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші.

На рубежі століть відбулися дві події — Михайло вступив до гімназії і родина придбала дві десятини землі в селищі Буча. Був збудований дім на п'ять кімнат і дві веранди.

Сюди часто приїжджали друзі й родичі, знайомі Булгакових. У Бучі був театр, де на сцені виступали Михайло й Віра Булгакови під псевдонімами "Агарін" і "Невєрова". За сценаріями Михайлика розігрувалися домашні інтермедії та вистави.

Одне з найбільших захоплень Михайла в юності було ентомологія — збирання метеликів, були там і рідкісні екземпляри. 1919 р. він віддав її Київському університетові. Єдиний власний — у Бучі — будинок згорів у 1918 р.

1906 р. Сім'я Булгакових переїжджає в будинок № 13 по Андріївському узвозу, де пройшли останній період дитинства Михайла Опанасовича. Проте персонажі твору "Біла гвардія" жили на Олексіївському узвозі.

До 1919 р. життя Булгакових пов'язане з цим будинком, що змінював власників, але не мешканців другого поверху, родину професора Булгакова.

Про діяльність доцента, професора Київської духовної академії Опанаса Булгакова збереглися спогади його колег, друзів, учнів. П'ять років до смерті Опанаса помер його молодший брат Сергій Булгаков.

По закінченні гімназії професію лікаря Михайло обрав цілком свідомо. З шести братів матері троє (Василь, Михайло, Микола) були лікарями, а з боку батька лікарем був Ферапонт Булгаков. Другом сім'ї був лікар Іван Воскресенський (за нього через кілька років вийшла заміж Варвара Опанасівна).

Булгаков працює у військових госпіталях у Кам'янці-Подільському й Чернівцях, потім, після призову, "ратник ополчення II розряду" одержує призначення до Смоленської губернії. Менш ніж за рік юний лікар амбулаторне прийняв 15361 пацієнта.

У березні 1918 р. Булгаков із дружиною повертається до Києва, на Андріївський узвіз, 13.

У 1921 р., після двох років роботи в газетах і театрах Грозного і Владикавказа, Булгаков на кілька днів приїжджає до Києва, на Андріївський узвіз, але вже в будинок не № 13, а № 38, до І.Воскресенського, де колись наймав кімнату з молодою дружиною.

Булгаков сам поставив собі діагноз. Як лікар, він розумів, що жити йому лишилося недовго. І до останніх днів диктував дружині правки роману "Майстер і Маргарита", який розпочав писати ще у 1928 р.

Відомо шість редакцій цього роману. Спершу М. Булгаков хотів написати роман про диявола.

З лютого 1940 р. друзі та родичі постійно чергують біля ліжка Булгакова, який страждає хворобою на нирки. 10 березня 1940 р. Михайло Опанасович Булгаков помер.

 

Цікаві факти про Булгакова:

http://finenews.info/kulturne-nadbannya/literatura/item/17158-mykhaylo-bulhakov-shchob-pam-yataly-pam-yataly-chastyna-druha

Топ 10 Фактов Михаил Булгаков: https://www.youtube.com/watch?v=VGiSdYo97kY

МИСТИЧЕСКАЯ ЖИЗНЬ И СМЕРТЬ БУЛГАКОВА: https://www.youtube.com/watch?v=-x8CbZVOTXU

МИХАИЛ БУЛГАКОВ БЕЗ ГЛЯНЦА: ИНТЕРЕСНЫЕ ФАКТЫ, КОТОРЫЕ ВАМ НЕ РАССКАЖУТ В ШКОЛЕ!!!: https://www.youtube.com/watch?v=ryO139ldNs4

Перегляньте пізнавальні відео матеріали:

130 років з дня народження Михайла Булгакова

https://www.youtube.com/watch?v=xNzU75EC1Ws

https://www.youtube.com/watch?v=oD2PfqzVMxw

М. Булгаков. Біографія: https://www.youtube.com/watch?v=pgyve4y-qLQ

 

Експрес-урок 3. Михайло Булгаков (автор – головний редактор журналу "ЗЛ" Дмитро Лебедь): https://www.youtube.com/watch?v=MtvFvatoo9M

 

 

АУДІО КНИГИ:

Мастер и Маргарита | Михаил Булгаков (исполняет Олег Ефремов) (аудиокнига): https://www.youtube.com/watch?v=3YwgJ8FbMu0

Булгаков Михаил Зойкина квартира радиоспектакль: https://www.youtube.com/watch?v=9KAo6AeLIUo&list=PLiE9cNG4n65aKOtCnz_HcqgrCCrtBG6rQ

М.А. Булгаков - Собачье сердце. Аудиокнига: https://www.youtube.com/watch?v=JF6rK1T61lc

Михаил Булгаков - Роковые яйца (аудиокнига): https://www.youtube.com/watch?v=Wu4t8rOic8g

МИХАИЛ БУЛГАКОВ «БАГРОВЫЙ ОСТРОВ». Аудиокнига. Читает Александр Клюквин: https://www.youtube.com/watch?v=mPBsjBEH4rc

Рассказы Михаила Булгакова —в исполнении Павла Беседина: https://www.youtube.com/watch?v=FOOuAkbhiwE

Аудиокнига М. Булгаков "Я убил": https://www.youtube.com/watch?v=80eSWsugLTY

Булгаков Михаил Рассказы радиопостановка: https://www.youtube.com/watch?v=4MBXnGCpwnw

 

 

12/05/2021

14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження Василя Семеновича Стефаника.

 




14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження видатного українського письменника, неперевершеного майстра соціально-психологічної прози, новатора модерністської техніки письма, новеліста, тонкого спостерігача людської душі, гуманіста і просвітителя Василя Семеновича Стефаника.

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина.
1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).
Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).
У 1890 р. Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки.
Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”. Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців “Академічна громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками.
Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті — “Жолудки наших робітних людей і читальні” — він у 1893 — 1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”, “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.
1896 — 1897 рр. — час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов’язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою. У 1896 — 1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовлена книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті (”Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають ліси”, “Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).
1897р. у чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші новели Стефаника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника. Коли невдовзі письменник надіслав нові новели — “Вечірня година”, “З міста йдучи”, “Засідання” — в “Літературно-науковий вісник”, то у відповідь дістав лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до “Літературно-наукового вісника”, адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.
Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.
Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд із такими пізнішими його шедеврами як “Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена, невід’ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна впізнати в окремих новелах Стефаника (”Сини”, “Марія”). У листі до редакції “Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як “поета загибаючого села”, зазначав: “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта — це література”.
У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”, “Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені твори із “Синьої книжечки” (”Сама-саміська”, “Ангел”, “Осінь”, “Школа”), новели зі збірок “Камінний хрест” (”Святий вечір”, “Діти”), “Дорога” (”Сніп”, “Вістуни”, “Озимина”). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч уже в іншому плані (”Сини”, “Дід Гриць”, “Роса”, “Межа”).
1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника — “Дорога”, яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у своєрідній поетичній біографії Стефаника “Дорога” та роком раніше написаній ліричній сповіді “Confiteor”, що в переробленому вигляді була надрукована під назвою “Моє слово”. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану (”Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”, “Кленові листки”, “Похорон”).
Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з’являється в Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка” (”Мамин синок”, “Катруся”, “Новина”). Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”. У “Літературно-науковому віснику” за 1900р. український читач відкрив для себе Стефаникову новелу “Кленові листки”, яка стала окрасою збірки “Дорога”.
1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника — “Моє слово”. У ній уперше була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.
У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії і становлення радянської влади Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916р., а опублікована на початку 1917р.).
1916р. Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам’яті Франка. За “Марією” письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду (”Діточа пригода” і “Марія”) склали п’яту збірку — “Вона — земля”, видану 1926р.
У 1927 — 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава Йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.
У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці хвилину. До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.
Творчість В. Стефаника – не просто майстерне зображення автентичного галицького сільського побуту, політичних обставин того часу, це заглиблення в універсальні аспекти людського життя. Його творчість та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики. (джерело: https://if.kubg.edu.ua/.../vasyl-stefanyk-zhyttia-i...) https://www.youtube.com/watch?v=vRkiPEku83M

 

08/05/2021

Виставка-реквієм до Дня пам'яті та примирення та до Дня перемоги.

 

Все починалося з грому небесного,
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому...
А небо світле закрили чорні хрести!
Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..
Крізь руки у двір гусенята малі...
І кров на травиці... І кров на землі...
І шипить у ставку гаряче залізо,
І полум'я дике шугає над лісом...
І мама мовчазно-бліді, мов стіна...
І тато поволеньки кажуть: «Війна...»
Олекса Роздольський



8 травня - День пам’яті та примирення 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні










День па́м'яті та прими́рення (па́м'яті жертв Другої світової війни, та примирення між країнами-учасниками Другої світової війни) — пам'ятний день в Україні, який святкують 8 травня, в річницю капітуляції нацистської Німеччини (цю подію прийнято розглядати як символ перемоги над нацизмом). Відповідно до Указу Президента України, підписаного 2015 року, метою відзначення є «гідне вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та висловлення поваги всім борцям проти нацизму».

Історія

8 травня 1945 Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла «Акт про беззастережну капітуляцію» Збройних сил Нацистської Німеччини, підписаний начальником Оперативного штабу ОКВ генерал-полковником Альфредом Йодлем за дорученням Президента Німеччини Карла Деніца. Акт був підписаний іще 7 травня в Реймсі (Франція), однак ратифікований наступного дня в Берліні. З цієї нагоди 8 травня 1945 року в багатьох містах Європи та США було проведено велелюдні святкування.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року, приуроченою до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі, проголошені присвячені пам'яті жертв цієї війни Дні пам'яті та примирення, що відзначаються 8 та 9 травня.

2015 року вперше в історії України офіційні заходи з нагоди завершення Другої світової війни в Європі та перемоги над нацизмом проходили два дні — 8 й 9 травня. Планувалося, що й надалі в Україні вшанування загиблих розпочинатиметься 8 травня — разом з Європою та світом, і продовжуватиметься традиційно 9 травня.

«День пам'яті та примирення» встановлений Указом Президента Порошенка № 169/2015 «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» від 24 березня 2015 року:

«з метою гідного вшанування подвигу Українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, посилення турботи про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань, утвердження спадкоємності традицій воїнів — переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни, консолідації суспільства навколо ідеї захисту України…установити в Україні День пам'яті та примирення, який відзначати щороку 8 травня«

Офіційне свято перемоги над нацизмом відзначається у Європі 8 травня. Окрім того, з 2005 року 8 травня проголошено Генасамблеєю ООН Днем пам'яті та примирення, присвяченим жертвам Другої світової війни