31/01/2022

Презентація досвіду з теми "Бібліотека закладу освіти: складові успішної діяльності"

 27 січня 2022 року на базі КЗ "КОІППО ім. Василя Сухомлинського " брала участь у лекційно-практичному навчанні для слухачів курсів педагогічних працівників, які працюють на посаді бібліотекарів закладів освіти та бібліотечних працівників закладів освіти де поділилася досвідом, власними креативними ідеями веденя бібліотечної справи. Певним чином це був бібліомікс досвіду з теми "Бібліотека закладу освіти: складові успішної діяльності". Приємно, що аудиторія колег активно та зацікавлено сприймала мої творчі доробки. Сподіваюся на професійну співпрацю!



28/01/2022

День затвердження Державного прапора України

Цього дня, у 1992 році, національний синьо-жовтого кольору прапор було затверджено Державним прапором України
Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень. Серед прапорів Київської Русі переважним був червоний колір – найбільш зручний для сигналізації під час бою. Але національний (державний) прапор у його сучасному розумінні, можна вважати, з’явився на етапі існування козацької держави. Тоді найвищий щабель в ієрархії посідав загальновійськовий, або гетьманський прапор, що певною мірою відігравав роль та містив ознаки державного. Найвідоміший із відомих гетьманських прапорів пов’язують з ім’ям Богдана Хмельницького (він був білого кольору).

Що стосується кольорової гами, то стійке поєднання синього і жовтого кольорів на національному прапорі фіксуємо із середини ХІХ століття. Під час «весни народів» 1848 року Головна руська рада проголосила загальноукраїнським гербом старовинний герб князів Романовичів, Львівські землі та Руське воєводство –  зображали золотого лева, що спирається на скелю, на блакитному тлі. Саме такі зображення мали на своїх прапорах загони Національної гвардії в Яворові та інших містах Галичини. У цей же час згідно з геральдичними звичаями усталилися поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі. 1914 року, на відзначенні 100-річчя з дня народження Шевченка поєднання цих кольорів засвідчувало національний характер маніфестацій у багатьох містах України. Утвердження ж синьо-жовтого прапора як державного відбулося із проголошенням Української Народної Республіки (УНР). Потім в історії України був період червоного «серпасто-молоткастого», а за синьо-жовтий саджали до в’язниць.

У новітні часи національний синьо-жовтий прапор уперше офіційно замайорів на ратуші міста Стрий 14 березня 1990 року. У Києві прапор було піднято над міською мерією 24 липня 1990 року. 23 серпня 1991 року групою народних депутатів синьо-жовтий український прапор внесено у сесійну залу Верховної Ради, а вже 4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту. 18 вересня 1991 року була підписана постанова про дозвіл «у протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор», а постанова ВР України від 28 січня 1992 року надала йому статусу Державного. Остаточно Прапор Держави Україна затверджено статтею 20 Конституції України у 1996 році. День прапора в Україні щорічно відзначається 23 серпня.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3393088-28-sicna-pamatni-dati.html

26/01/2022

190 років від дня народження Лью́їса Ке́рролла

 #літературні_дати



27 січня - 190 років від дня народження Лью́їса Ке́рролла (англ. Lewis Carroll, справжнє ім'я Чарльз Ла́твідж (Лю́твідж) До́джсон, Charles Lutwidge Dodgson; нар.1832 — †1898) — англійського письменника, математика, філософа, логіка, фотографа.
Найвідоміші літературні твори Керролла: «Пригоди Аліси у Дивокраї» (Alice's Adventures in Wonderland) і продовження «Аліса в задзеркаллі» (Through the Looking-Glass), а також поеми «Полювання на Снарка» (The Hunting of the Snark) і «Бурмоковт» (Jabberwocky : Jabber — балаканина, wacky — ідіотський, божевільний).
Легкість у грі слів, логіці й фантазії задовольняють широку читацьку аудиторію, починаючи від дітей, закінчуючи літературною елітою. Разом з тим, його твори глибоко пов'язалися з сучасною культурою: вони прямо вплинули на творчість багатьох митців — утворилися спільноти, присвячені отриманню естетичного задоволення, сприянню поширення творів і дослідженню життя автора в багатьох країнах світу, зокрема в Північній Америці, Японії, Великій Британії та Новій Зеландії.
У біографії Керрола є багато запитань, унаслідок чого виник термін «Міф Керрола».
Сім'я Доджсонів мала переважно північно-англійські корені, з певними ірландськими зв'язками. Консервативні та прихильники Високої Церкви — напряму в англіканській церкві, який тяжів до католицизму (High Church Anglican), більшість предків Доджсонів були армійськими офіцерами або клериками англіканської церкви. Прадід Керрола, якого також звали Чарльз Доджсон, пройшов усі церковні ранги і став єпископом; дід, ще один Чарльз, був армійським капітаном і загинув в бойових діях 1803 р., коли двоє його синів були ще майже дітьми. Старший з цих синів — черговий Чарльз — був батьком Керрола: він повернувся до іншого сімейного покликання і прийняв священний сан. Учився в Школі Реґбі (Раґбі-Скул, англ. Rugby School), а потім в оксфордській Церкві Христа (Christ Church, Oxford); був математично обдарований і двічі виборов першу вчену ступінь, що відкривало шлях до блискучої академічної кар'єри. Замість цього він одружився з двоюрідною сестрою в 1827 р. — і відійшов в невідомість, ставши сільським священиком.
Батько юного Чарльза був активним і вельми консервативним клериком англіканської церкви, який часом вдавався до напружених релігійних диспутів, що розділяли англіканську церкву. Будучи членом Високої Церкви, схильної до Англо-католицизму, шанувальником кардинала Ньюмена і Тракторіанського руху, він вважав за найкраще прививати такі погляди своїм дітям. Проте юний Чарльз виявляв сумніви щодо релігійних цінностей батька і англіканської церкви в цілому.
Юний Доджсон народився в домі сільського священика в селі Дерсбері (Daresbury) поблизу Ворінгтона, графство Чешир. Він був найстаршим хлопчиком, але третьою дитиною від шлюбу, якому було чотири з половиною роки. Після Чарльза народилося ще восьмеро дітей, рідкісно для того часу, всі діти — семеро дівчат і четверо хлопців (включаючи Едвіна Доджсона) дожили до зрілого віку. Коли Чарльзу виповнилося 11 років, батько переїхав в Крофт-на-Тіз (Croft-on-Tees) в північному Йоркширі, і вся родина переїхала в просторий дім парафіяльного священика. Вони жили в цьому домі наступні 25 років.
Освіту юний Доджсон почав в домашніх умовах. Його «читацький щоденник», який зберігався в сім'ї, свідчить про не за роками розвинутий інтелект: у семирічному віці дитина прочитала алегоричну новелу «Мандрівку пілігрима» (The Pilgrim's Progress) Джона Баньяна. Він також страждав від заїкуватості — була притаманна також його братам і сестрам — яка багато разів впливала на його соціальні стосунки протягом життя. Дванадцяти років його відправили в невелику приватну школу біля Річмонду, де йому трапилося бути щасливим і зрівноваженим. Але в 1845 році Чарльз переходить до Рагбі-Скул. «Відтоді як я прийшов у Рагбі, я не мав учня його віку, який подавав би такі надії», — відзначав вчитель математики Р. Б. Мейджор.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →






23/01/2022

#ЄвгенМаланюк125

 Бібліотека КЗ "Компаніївське НВО" приєднується до челенджу читання віршів Євгена Маланюка - нашого земляка, українського поета, публіциста, літературного критика, ініційованого Обласна універсальна наукова бібліотека ім.Д.Чижевського.

Вірш Є. Маланюка "Безкровна Муза — нежива..." декламує активна читачка бібліотеки, учениця 9-Б класу Компаніївське Нво Дар'я Тюпа
До челенджу вже приєдналися письменники та поети, бібліотекарі та читачі, учителі та учні Кіровоградщини.
Запрошуємо усіх приєднатися до челенджу!!!
Зробити це дуже просто!
Вам потрібно зняти власне відео, використовуючи поезію чи фрагмент твору Євгена Маланюка, викласти відео з хештегом #ЄвгенМаланюк125 на своїй сторінці у Facebook, Instagram чи Telegram або ж надавайте відео нам відправляючи його на електронну адресу skd@library.kr.ua і ми опублікуємо його на сторінці бібліотеки у Facebook!
Найкращі відео будуть відзначені сувенірами та подарунками.
Читаймо Маланюка разом!




22/01/2022

З днем Соборності, Україно!

 22 січня Україна відзначає День Соборності, приурочений до Акту об'єднання цього дня Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.



Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу та є інтегральним результатом складного і довготривалого процесу її формування. В часи феодального роздроблення земель Київської Русі заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії. Образ скривдженої України та православної віри, необхідність її оборони надихав козацькі полки Богдана Хмельницького. В народній пісенній та епічній творчості сакральна Україна завжди уявлялась як єдине тіло від Сяну до Дону.

Відновлення української держави – «української Речі Посполитої» – в сонмі слов'янських народів стало політичним кредо кирило-методіївських братчиків. У маніфесті від 10 травня 1848 р. Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, заявила про єдність 15-мільйонного українського народу та його земель, примусово поділених між Російською та Австрійською імперіями і підтримала національні права інших поневолених народів.

У другій половині ХІХ ст. українська інтелектуальна еліта, добре розуміючи всю небезпеку бездержавного існування народу та поділу його території між іншими державами, докладала величезних зусиль для взаєможивлення культур наддніпрянських та галицьких українців. З ініціативи українців-наддніпрянців О. Кониського, Д. Пильчикова та фінансової підтримки Є. Милорадович (Скоропадської) 1873 р. у Львові було створено Літературне товариство ім. Тараса Шевченка. Згодом реорганізоване в Наукове товариство ім. Тараса Шевченка, воно протягом кількох десятиліть виконувало роль національної академії наук, займалося підготовкою української наукової еліти, поширювало гуманітарні знання по обох берегах Збруча.

З кінця ХІХ ст. соборність стає одним з наріжних каменів ідеологічних декларацій, програм та маніфестів новостворених українських політичних партій. 1891 р. молоді українські радикали у Відні, ревізуючи програму Української радикальної партії, писали, що політичні потреби «вимагають, щоби кожна народність, під загрозою загибелі, була зорганізована в самостійний політичний організм: новожитну централістичну державу». Народна Рада, що утворилася у Львові 1885 р., у своїй новій програмі 1892 р. записала: «Ми, русини галицькі, часть народу русько-українського висше 20-ти мільйонового, маючи за собою тисячолітню минувшість історичну, народу, що утративши самодіяльність державну боровся віками за свої права державно-політичні, а ніколи не зрікався і не зрікається прав самостійного народу...». Програма Народної Ради може розглядатись як перша поширена політична програма національних дій. У ній ішлося про необхідність вільного розвитку українців як самостійної слов'янської народності, конституційної оборони її прав і інтересів підйому з економічного упадку, належних умов для греко-католицької церкви, розвитку народної освіти. Практично в той же самий час в Каневі, біля могили Т. Шевченка, члени новозаснованого таємного Братства Тарасівців в своєму політичному маніфесті оголосили, «що Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона потребує національної волі для своєї праці й поступу». І далі: «Для нас свідомих українців єсть один український народ. Україна австрійська і Україна російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу, і аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможкть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї, духху розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течії: вона завжди опиниться у морі, які б перепони не були».

Образ одної, єдиної нероздільної вільної самостійної України «від гір карпатських аж по кавказькі», сформований М. Міхновським 1900 р., став загальновизнаним національним ідеалом, на якому зійшлися політичні сили України початку ХХ ст., в наступні десятиліття ідея соборності залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним недискусійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.

Перша світова війна створила небезпечний прецедент, поставивши великі маси українців в лави воюючих одна з одною ворожих армій. Одночасно війна, яка обернулася шерегом революцій, створила якісно нові можливості для відновлення української державності та реалізації соборницьких прагнень. Проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки стало центральною подією Української революції 1917 – 1921 рр., логічним завершенням довготривалого національно-визвольного руху. IV Універсалом Центральної Ради і на мирових переговорах в Бересті з країнами Четверного блоку УНР твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики. Революція 1918 р. в Австро-Угорщині посилила надії українців Наддністров’я на здобуття права власного самовизначення, а факт існування державності на Великій Україні надавав їм упевненості в неминучості об’єднання нації в єдиній Українській Соборній Самостійній Державі.

6 жовтня 1918 р. на урочистому відкритті Державного Українського університету в Києві велике враження на присутніх справив виступ депутата австрійського парламенту д-ра Л. Цегельського, який зокрема виголосив: «Переповнене моє серце почуттям радости і тріумфу! Сьогодні положено найкращий камінець під будучину українського народу. Українська нація прилучилася до європейської культури, і це прилучення є найкращою запорукою, що Україна не загине. Я вірю, я певен в тому, що ви, браття, пригорнете й нас, галичан, до себе...». Злука двох частин одного народу закономірно мусила настати, її передчуття вже оволоділо умонастроями українців.

18 жовтня 1918 р. у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка взяла у свої руки владу в західно-українських землях, проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які «творять цілісну українську територію, уконституйовуються... як Українська держава». Відповідальність боротьби за державність згуртовувала галицьких українців, змушувала шукати ефективні політичні рішення. УНРада заявили про намір творити національну державність і інкорпоруватися у єдину соборну державу, яка вже існувала на Великій Україні. Ідея соборності українських земель набула державного статусу. Важливим є й факт легітимності завершальної стадії соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна Рада та Директорія УНР – ще 1 грудня 1918 року в Фастові уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі: «Правительства обох Республік... уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю».

3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку, в якому зазначилося: «Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку».

УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок».

Остаточна процедура оформлення соборності відбулася в Києві 22 січня, в першу річницю проголошення ІУ Універсалу

Центральної Ради. В цей день був підписаний і оприлюднений спеціальний Універсал Директорії УНР, який дістав також назву Акту Злуки. Вітаючи січневе рішення УНРади, Директорія урочисто оголосила про те, що:

«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

Про перебіг тих подій у Києві залишили свої свідчення очевидці, на яких посилається у своїй книзі «На схилку віку» Левко Лукасевич. Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно удекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати. Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство. Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.

Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.

О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.

У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.

Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.

Наступного дня Акт злуки був схвалений Конгресом Трудового народу України. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації етносу, перетворення його в єдину політичну націю, а також об'єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави.

У реальних обставинах 1919 р., коли Україна опинилась оточеною колом фронтів, УНР не вдалося відстояти. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. В українській суспільно-політичній думці ХХ ст. Україна інтерпретувалася лише як соборна держава. Етнонаціональна консолідація спиралася на такі засадничі підвалини, як спільне історичне минуле, спорідненість етнокультурних процесів, єдиний національно-визвольний рух ідеали свободи і незалежності. Іншими словами соборництво відіграло і відіграє роль наріжного каменя сучасної української національної ідеї, важливої складової становлення української політичної нації. Не випадково в роки радянської влади про подію 22 січня 1919 р. публічно не згадувалося, вона була табуїзована. Проте в пам'яті народу залишалася живою, 1990 року на її честь Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва, який окрилив і надихнув Україну, змусив повірити у власні сили і перестати боятись режиму.


20/01/2022

Всеукраїнська фотовиставка "Україна - це ми!"

 Бібліотека КЗ "Компаніївське НВО" взяла участь у Всеукраїнській фотовиставці "Україна - це ми!"

Соборність розуміє кожен власно,
Що це таке? – задасть питання вчасно,
– Це єдність духу, сил мого народу,
Що нас єднає мужність, волю, вроду.
Це наші мрії в дійсності новій,
Це світле небо миру і надій,
Це сонце, роси, квіти навесні,
Це щось приємне, що ми бачимо у сні.
Соборність, я вважаю, – то сім’я,
То Україна, нененька моя!

 




 
 













18/01/2022

День Сніговика

                    Читайте казки, вірші, загадки, дивіться відео та мультики про сніговиків!!!

В багатьох країнах 18 січня святкують Всесвітній день сніговика.

Ідея цього свята спала на думку колекціонеру Корнеліусу Гретцю з Німеччини, який у юнацькому віці розпочав збирати зображення сніговиків, а в 2008 році зі своєю коллекцією з понад трьома тисячами експонатів увійшов до книги рекордів Гіннесса.
Традиція ліплення сніговиків дійшла до нас із давніх часів.
Перші сніговики зображувалися недобрими, лютими сніговими монстрами вражаючих розмірів. Це не випадково, адже в ті давні часи безжальні зими з лютими морозами і вогкими хуртовинами приносили чимало клопоту. Саме тоді і з’явилися повір’я, згідно з якими сніговики представляють реальну загрозу для людей. Вважали, що небезпечно ліпити їх у періоди повного місяця: для людини непослух може обернутися нав’язливими жахливими сновидіннями, нічними страхами й, взагалі, усілякими невдачами. У Норвегії існував переказ про те, що сніговиків небезпечно розгляда-ти пізно увечері з-за штори. До того ж поганим знаком вважалося зустріти сніжну фігуру вночі: її рекомендувалося обійти стороною.
На Русі сніговиків ліпили з давніх язичницьких часів і шанували як духів зими. До них, як і до діда Мороза, ставилися з належною по-вагою і зверталися з проханнями про допомогу і зменшення тривалості лютих морозів. Наші предки вірили, що зимовими природними явищами (туманами, снігами, хуртовинами) керують духи жіночої статі. Тому, щоб виявити свою повагу до них, ліпили снігових баб.
У Європі сніговиків завжди ліпили поруч із будинками, щедро прикрашали гірляндами і домашнім начинням, одягали в шарфи, а в руки вручали гіллясті мітли. У деталях їхніх «шат» вгадується містичний характер. Наприклад, ніс у вигляді морквини прикріплювали, щоб умилостивити духів, що посилають врожай і родючість. Перевернуте відро на голові символізувало достаток у домі.
Згідно з переказами, у 1493 році італійський скульптор, архітектор, поет Мікеланджело Буонарроті вперше зліпив снігову фігуру.
Перша письмова згадка про сніговика зустрічається в книзі ХVІII століття: там йдеться про «красивого сніговика» гігантських розмірів.
Тільки в, XIX столітті сніговики «подобрішали» і незабаром стали незамінним атрибутом Різдва і Нового року. Вітальні листівки із зображенням милого усміхненого сніговика в оточенні веселих дітей швидко завойовували популярність.
Цікаво, що в європейських народів сніговик - це завжди істота чоловічої статі, снігових баб і снігуроньок у них ніколи не було. В англійській мові для його позначення є тільки одне слово- «snowman».
ЧИТАЙТЕ:
Вірші про сніговиків (збірка): http://audiomama.com.ua/.../65-virshi-pro-snigovykiv-zbirka
Вірші про сніговика: http://www.megaznaika.com.ua/.../virshi-pro-snihovyka/
Вірші про сніговика: https://dovidka.biz.ua/virsh-pro-snigovika/
20 загадок про сніговика та снігову бабу українською мовою: https://mamabook.com.ua/20-zagadok-pro-snigovuka/
Казки про сніговика:
Мультфільми, розвиваючі відео:
Зимова казка - СНІГОВИК-ПОШТОВИК. Пізнавальний мультик для дітей: https://www.youtube.com/watch?v=IvsxBVcIPX8
Мій дорогий сніговик | Аудіоказки з картинками | Різдвяна казка: https://www.youtube.com/watch?v=FjtFqECA35E
Казка-мюзкл «Сніговик повертається»: https://www.youtube.com/watch?v=xnIp45UYEJA

17/01/2022

Всеукраїнського конкурсу плакатів до Всесвітнього дня Землі «Майбутнє планети у наших руках!»

 УВАГА! КОНКУРС!

Вперше у 2022 році! Усім, кому небайдуже майбутнє планети!
Намалюй плакат та долучись до Всеукраїнського конкурсу плакатів до Всесвітнього дня Землі «Майбутнє планети у наших руках!».
Конкурс стартує 17 січня 2022 року.
Умови проведення Конкурсу читайте за посиланням: https://chl.kiev.ua/default.aspx?id=8389
ВІЗЬМИ УЧАСТЬ У КОНКУРСІ — ПІДТРИМАЙ ПЛАНЕТУ!



13/01/2022

Тренінг "Головне здоровим бути - треба, друзі, всім збагнути!"

 Бібліотекою КЗ "Компаніївське НВО" проведено тренінг "Головне здоровим бути - треба, друзі, всім збагнути!" з читачами 6-Б класу. Закріпили знання про складові здоров'я та шляхи його зміцнення, на завершення тренінгу під час рефлексії посмакувати цілющим екочаєм з лікарських рослин.