12 січня виповнюється 145 років від дня народження Джека Лондона

12 січня виповнюється 145 років від дня народження Джека Лондона, справжнє ім’я якого було Джон Ґріффіт Чейні – класика американської літератури, автора оповідань та романів, якими й досі зачитуються як підлітки, так і люди поважного віку. Доля подарувала Джеку Лондону небагато часу для життя та творчості: він прожив трохи більше сорока років, а період активної письменницької діяльності охоплює лише шістнадцять років. За цей час він встиг написати 19 романів, 18 збірок оповідань та статей, 3 п’єси, 8 автобіографічних книжок і понад 30 віршів. Своє життєве кредо Джек Лондон сформулював так: «Я волів би стати попелом, а не пилом! Я волів би, щоб моя іскра згоріла блискучим полум’ям, а не згасла під купою гнилі. Я волів би стати яскравим метеором, щоб кожен мій атом випромінював чудове сяйво, аніж бути сонною і вічною планетою. Функція людини – жити, а не існувати. Я не буду витрачати дні на те, щоб намагатися продовжити їх. Я використаю свій час сповна…» Улюбленого мільйонами письменника могло й не бути… У далекому 1875 році в американській пресі здійнявся гучний скандал: вагітна коханка відомого астролога Вільяма Чейні, Флора Веллман, намагалася застрелитись через те, що він наполягав на аборті. Проте її спроба виявилася невдалою і 12 січня 1876 року народився Джон Чейні, відомий світові як Джек Лондон. Доки мати влаштовувала своє життя, маленького хлопчика доглядала Вірджинія Прентісс, колишня рабиня Флори, яка назавжди залишилась важливою людиною в житті Джека Лондона. Саме вона позичила 14-річному хлопцеві 300 доларів на придбання старої рибацької шхуни. До цього він вже встиг побувати продавцем газет, прибиральником в парку та робітником консервної фабрики. А з власною шхуною та ватагою таких самих підлітків став «устричним піратом» - ловив устриць і креветок та продавав ресторанам. За відважний характер його називали «королем піратів». Пізніше була служба в рибацькому патрулі, що якраз полював на браконьєрів, а потів перше велике плавання - матросом промислової шхуни, яка полювала на котиків біля берегів Японії та у Беренговому морі. Це плавання подарувало йому чимало яскравих вражень, які згодом лягли в основу багатьох його морських оповідань та романів. Повернувшись через сім місяців додому, він працював робітником на джутовій фабриці, прасувальником у пральні та кочегаром. Того ж року відбувся його дебют на літературній ниві: 12 листопада Джек Лондон отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско за нарис «Тайфун біля берегів Японії». 1894 року, під час економічної кризи, він взяв участь у поході безробітних на Вашингтон, однак у Ніагара-Фоллсі був заарештований за бродяжництво і провів місяць у колонії Ері в Буффало. Перебування за ґратами виявилося для молодого хлопця важким випробовуванням, хоча, за його словами, «на світових шляхах і в жахливих безоднях людської деградації я не був жовторотим курчам». Мандри Америкою та перебування в колонії сприяли тому, що Джек остаточно вирішив покінчити з минулим життям, насиченим важкою фізичною працею та поневіряннями, і присвятити себе виключно інтелектуальній праці – стати письменником. Спочатку Джек відвідував Оклендську середню школу, а 1896 року вступив до Каліфорнійського університету, але через безгрошів’я вже після третього семестру змушений був залишити навчання. Крутий поворот стався в житті Джека Лондона навесні 1897 року, коли «золота лихоманка», що розпочалася на північному сході Канади, покликала його на Клондайк. Золота він там не знайшов, проте отримав новий життєвий досвід і зібрав величезну кількість історій про долі місцевих жителів – золотошукачів, мисливців, авантюристів, аборигенів тощо. Цей матеріал став його «золотим фондом», з якого він незабаром черпатиме матеріал для своїх найкращих «північних оповідань». Перше видання роману «Поклик дикої природи». Перші історії цього циклу були опубліковані 1899 року. А в наступні роки вийшли друком перші книжки Джека Лондона – збірки оповідань «Син Вовка» (1900), «Бог його батьків» (1901), «Діти морозу» (1902), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Поклик дикої природи» (1903). Письменник постійно розширював проблематику своїх творів. 1904 року побачив світ чи не найкращий із його романів – «Морський вовк», у якому замкнутий простір промислової шхуни став ідеальним майданчиком для дослідження людської природи. Центральному персонажеві роману – сильному, розумному, але жорстокому капітану Вовку Ларсену – протистоїть менш переконливий, «ідеалізований» носій гуманістичних цінностей письменник Гамфрі Ван-Вейден. Величезний успіх мали також романи Джека Лондона «Біле Ікло» (1906) та «Мартін Іден» (1909). Другий із цих творів – частково автобіографічний, у ньому простежується складний шлях «хлопця з низів» до «майстра пера», а також до багатства і слави, які, втім, не принесли йому щастя. У 1907-1909 роках письменник мандрував Океанією на власній яхті «Снарк». Ця подорож також дала йому чудовий матеріал для нових книжок, у тому числі для «Історій Південного моря» (1911). В останні роки життя Джек Лондон переживав творчу кризу. Загострилися старі та додалися нові хвороби. 22 листопада 1916 року він помер на власному ранчо в Ґлен-Еллене (Каліфорнія). «Жоден американський письменник, окрім Марка Твена, не мав більш романтичного життя, ніж Джек Лондон, – писав Ернест Гопінс. – Його передчасна смерть глибоко шокувала світ, який очікував, що він житиме і писатиме набагато довше…» (Використані джерела: https://book-ye.com.ua/.../osob.../pro-iskru-dzheka-londona/)