Всесвітній день авіації і космонавтики (Міжнародний день польоту людини в космос)

 12 квітня, в 1961 році громадянин СРСР майор Юрій Олексійович Гагарін на космічному кораблі «Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів. Він зробив один виток навколо земної кулі, який тривав 108 хвилин.

Розвиток пілотованих польотів проходив поетапно з урахуванням досягнутих науково-технічних результатів і появи нових наукових, господарських і технічних завдань. Від перших пілотованих кораблів і орбітальних станцій до багатоцільових космічних пілотованих орбітальних комплексів - такий шлях, пройдений радянською пілотованої космонавтикою.

Яскраві успіхи космонавтики - закономірний результат самовідданої праці багатьох тисяч людей, десятків трудових колективів, які роблять все від них залежне в ім’я прогресу космічної галузі.

За рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАЇ) 12 квітня відзначається як «Всесвітній день авіації та космонавтики».

В Україні цей День має назву «День працівників ракетно-космічної галузі України» і закріплений Указом Президента України від 13 березня 1997 року № 230/97, його святкування відповідно проводиться щорічно 12 квітня.

Пізніше, 7-го квітня 2011-го року, на рівні Генеральної Асамблеї ООН, була прийнята відповідна резолюція № 65/271, в якій 12-е квітня проголошено Міжнародним днем польоту людини в космос.

Видатні люди Кіровоградщини, пов’язані з космонавтикою

Досі, зда­ється, ніхто не робив спроби висвітлити вне­сок уродженців нашого краю в історію космо­навтики. А да­ремно! Оскіль­ки він, на мою думку, настільки значний і ваго­мий, що про це варто розпові­сти хоча б стис­ло, не претенду­ючи, звісно, на  повноту викладу.

   Досить сказати, що сам термін «космонав­тика» у науковий обіг увів аж... у 1933 році випускник Єлисаветградської гімназії 1916 року Георгій Лангемак (1898-1938), один з піонерів радянської ракетної техніки, кон­структор легендарного ракетного міномета «Катюша».

   Досі, розглядаючи космічну тему у кра­єзнавчому вимірі, називають лише три-чотири прізвища наших земляків. Це, пере­дусім, уродженець м. Олександрії Леонід Попов (космонавт СРСР № 46 та космонавт світу № 93) і Юрій Маленченко, який наро­дився у м. Світловодську (космонавт СРСР №78, космонавт світу № 308). Багато це чи мало порівняно з іншими регіонами Укра­їни (а це 24 області, Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь)? Судіть самі: всього космонавтів, які народилися в Укра­їні, нараховують 19 чоловік!

   З    нашим    краєм пов'язана дивовижно трагічна   і   загадкова доля геніального ученого-самоука, одного з    основоположників світової   космонавти­ки Юрія Васильовича Кондратюка     (1897-1942), завдяки якому американські    астро­навти    у    1969    році здійснили    політ    на, Місяць. Власне кажу­чи, сам Юрій Кондра­тюк народився в... на­шій Малій Висці у 1921 році. До цього його звали Олександром  Гнатовичем  Шаргеєм, і був він уродженцем Полтави. У 1916 році юнак вступив на механічне відділення Пе­троградського політехнічного інституту, але вчитися йому не довелося.

Натомість Олек­сандр Шаргей закінчив школу прапорщиків, воював у царській армії під час Першої сві­тової війни на турецькому фронті, а потім потрапив до Добровольчої армії генерала Денікіна, звідки невдовзі втік, однак для ра­дянської влади царський офіцер був  «контр­ою». Саме в Малу Виску з Києва від мачухи Шаргея, яка вирішила допомогти пасинкові, надійшли документи покійного студента, уродженця Волині Юрія Кондратюка.

Під цим прізвищем Олександр Шаргей стає у Маловисківському волвиконкомі на військовий облік. Юрій Кондратюк працю­вав у Малій Висці мастильником, кочегаром, машиністом, робітником по ремонту двигу­нів млина та олійниці (1921-1923), а з 1923 по 1925 рік мастильником, механіком та електромонтером агромайстерень Маловисківського цукрозаводу. Жив у родині управляючого кооперативними млином та олійницею Івана Андрійовича Лашинського, вважався його родичем. Дослідники біогра­фії ученого зазначають, що саме в Малій Ви­сці Шаргей (Кондратюк) переписує начисто свою геніальну книгу «Завоювання міжпла­нетних просторів». Більше того, тут у червні 1925 року він пише передмову до неї і над­силає рукопис книги до Москви, а сам виру­шає на Кубань споруджувати елеватор.

А тим часом його праця потрапляє у На­уково-технічний відділ Вищої ради народ­ного господарства, який у той час очолював опальний Лев Троцький, уже звільнений у січні 1925 року з посади голови Револю­ційної Військової Ради.

 Віддамо належне «червоному Нострадамасу». Лев Давидович, переглянувши рукопис незвичайної книги, не викинув її у кошик для сміття як маячню божевільного, а 19 січня 1926 року напи­сав коротенького листа з розпорядженням: «Посылаю Вам работу молодого ученого (Ю. Кондратюка) о полете на Луну и на дру­гие столь отдаленные планеты. Прошу дать ее на заключение». Троцький, як відомо, ці­нував і підтримував талановитих особистос­тей на відміну від «геніальної посередності», як він називав Сталіна.

Професор Володимир Вєтчинкін, відо­мий фахівець у галузі аеродинаміки, дає надзвичайно високу оцінку космічним ідеям Кондратюка (Шаргея), рекомендує книгу до друку і пропонує запросити автора на ро­боту в один з НДІ Москви. Ці документи в Центральному державному архіві народно­го господарства СРСР нещодавно виявив і оприлюднив науко­вий      співробітник Полтавського   кра­єзнавчого      музею В.В. Клочко.

І хтозна, можли­во,       подальша доля Кондратюка  (Шар­гея)    склалась    би по-іншому   (він   міг працювати разом із Сергієм     Корольовим,      Валентином Глушком,   Георгієм Лангемаком   —   усі троє,   до   речі,   на­родилися в Україні! — та   іншими видатними вченими ракетної галузі), якби в 1927 році Троцького не зня­ли з усіх посад і не відправили у заслання до Алма-Ати, а через два роки взагалі видвори­ли за межі СРСР. А після арешту і розстрілу маршала Михайла Тухачевського, звинува­ченого у зв'язках з Троцьким, розпочалася «чистка» його дітища — першого у світі Ре­активного науково-дослідного інституту, в якому працювали згадані вчені. Всіх трьох репресували, а Лангемака взагалі розстрі­ляли.

Після 1927 року ні рецензент Вєтчинкін, ні Кондратюк (Шаргей) воліли не згадувати про розпорядження Троцького допомогти талановитому вченому з виданням книги та працевлаштуванням у Групу вивчення реак­тивного руху, якою керував Сергій Корольов.

Зрештою в 1929 році Кондратюк (Шар­гей) власним коштом у Новосибірську видає свою головну працю «Завоевание космических пространств» (наклад 2000 примірників, обсяг 76 сторінок). У 1947 році брошуру в Радянському Союзі пере­видали, однак практичної користі в ідеях автора (загинув у 1942 році у Підмосков'ї як боєць народного ополчення) радянські вчені-ракетники не угледіли. Натомість це зробили американці. У 1960 році кни­гу Кондратюка (Шаргея) вони переклали англійською. Розрахунки вченого опти­мальної траєкторії польоту до Місяця аме­риканські вчені використали у 1969 році в програмі «Аполлон», назвавши її «трасою Кондратюка».

Втім, не будемо переповідати деталь­но   біографію   Кон­дратюка     (Шаргея).
Допитливі  читачі легко знайдуть від­повідні джерела, зо­крема книги Бориса
Романенка «Звезда Кондратюка-Шаргея. Судьба гения XX века» (1988), Олександра Раппопорта «Ю.В.Кондратюк (А.И.Шаргей). Траге­дия судьбы» (1990), Валерія                 Родікова «Судьба Шаргея» та ін.

 Найвидатнішим істориком вітчизняної космонавтики називають уродженця Єлисаветграда Георгія Степановича Вєтрова (1918-1997). У рік великого терору 19-річ-ний юнак вступає на факультет боєприпасів Московського вищого технічного

училища ім. М.Е.Баумана, але навчання перервала війна (до її закінчення Ветров працював на оборонному заводі технологом). У 1946 році, відразу після отримання диплома МВТУ, наш земляк потрапляє на роботу ін-женером-ракетником у щойно створений секретний НДІ-88 в ОКБ-1, яким керував головний конструктор Сергій Павлович Корольов (1906-1966). Під безпосереднім керівництвом С.П.Корольова Ветров працю­вав 20 років, тобто стояв біля витоків радян­ського промислового ракетобудування. Він займався роботами, пов'язаними з динамі­кою польоту ракет і космічних апаратів, був начальником сектору балістичного відділу ОКБ-1 (1959-1966). Кандидат технічних наук -з 1959 року.

Після смерті  генерального конструкто­ра з 1966 по 1987 рік Георгій Степанович — учений секретар Центрального конструк­торського бюро експериментального маши­нобудування   (нині   Ракетно-космічна  кор­порація       «Енергія»).

З   1970   року  Ветров починає       займатися історією         ракетно-космічної техніки, у 1971 році стає докто­ром технічних наук. Уродженець Єлисаветграда — найавто­ритетніший дослідник біографії і наукової спадщини Сергія Ко-рольова. В історії на­уки і техніки Ветров знайшов своє друге покликання.

Він -  автор    12 книг: «Творческое наследие      академи­ка   С.П. Королева» (1980),   «Робер   Эсно-Пельтри.     Научная     биография»     (1982), «С.П.Королев. Ученый. Инженер. Человек. Творческий портрет по воспоминаниям со­временников» (1987), «С.П.Королев в ави­ации. Идеи. Проекты. Конструкции» (1987), «С.П.Королев и космонавтика. Первые шаги» (1994), «С.П.Королев и его дело»   (1997) та ін. Залишились у рукописах і чекають видан­ня книги Вєтрова під інтригуючими назвами «Открытие     космоса», «Тайные тропы космонавтики», «Секреты  острова Городомля. Немецкие ракетчики в СССР», «Биография Ю.В.Кондратюка» та ін.

У Зінов'євську народився відомий фахівець у галузі виробництва ракет­но-космічної техні­ки Михайло Мико­лайович Востриков (1930-2002). У  1952 році він закінчив Московський авіаційний ін­ститут імені Серго Орджонікідзе за фахом інженера-електромеханіка. З 1953 року і до кінця життя (майже півстоліття!) працював на Тушинському машинобудівному заводі (м. Москва), пройшовши шлях від інжене­ра до заступника генерального директора підприємства. Брав безпосередню участь в освоєнні й постановці на серійне виробни­цтво ракет системи С-25, В-300 (205, 207, 217, 217М, 5Я24, 44Н7 та ін.). Саме Тушин­ський машинобудівний завод був обраний головною виробничою базою зі створення багаторазової транспортної космічної сис­теми «Енергія-Буран». Наш земляк керував виробництвом теплозахисного покриття ко­рабля «Буран». Як відомо, орбітальний корабель-космоплан «Буран» був відповіддю

 СРСР на аналогічний проект США «Спейс Шаттл». Свій перший і єдиний політ з кос­модрому Байконур «Буран» здійснив у безпілотному режи­мі 15 листопада 1988 року.

З 1955по1972рік на космодромі  Бай­конур   служив   уро­дженець с.  Федірки Світловодського району    генерал-ма­йор  ракетних   військ стратегічного  призначення,   видатний  організатор випробувань і запусків ракетно-космічної

техніки   Олександр Михайлович Войтенко (1915-1995). Він був начальником штабу полігона та першим заступником на­чальника космодрому.

Байконур (у перекладі з казахської — родюча земля) — перший і найбільший у світі космодром, розташований на терито­рії Казахстану, поблизу селища Тюра-Там. Його загальна площа - 6717 км. Днем Haродження космодрому вважається 2 черв­ня 1955 року, коли Генштаб затвердив штатну структуру 5-го науково-дослідного випробувального полігона: 527 інженерів, 237 техніків, 3600 військовослужбовців. Таким чином, наш земляк стояв біля вито­ків народження легендарного космодрому. Спорудження стартового комплексу було завершено 5 травня 1957 року.

А взагалі-то Войтенко міг стати і педа­гогом. До того, як юнака в 1933 році при­звали до лав Червоної Армії, він закінчив два курси Олександрійського педагогічно­го технікуму. До початку Великої Вітчизня­ної війни Олександр Михайлович навчався у Сумському артилерійському училищі, у 1940-1942-му — у Вищій спеціальній шко­лі Генерального штабу, потім був слухачем Військової академії ім. М.В.Фрунзе.

Служив помічником начальника відді­лу 2-го управління Головного розвідуваль­ного управління Генерального штабу. З 1944 по 1945 рік наш земляк — начальник штабу 12-ї окремої винищувальної проти­танкової артилерійської бригади резерву Верховного головнокомандування на 2-му і 3-му Українських фронтах. За бойові по­двиги майор Войтенко нагороджений ор­денами Червоної Зірки та Вітчизняної війни 2-го ст., медалями «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За взяття Будапе­шта» та ін.

Після війни Олександр Михайлович служив начальником штабу різних вій­ськових частин: артилерійської бригади, мотострілецького полку. До переведення на Байконур був начальником штабу 25-ї артилерійської окремої механізованої ар­мії в Румунії, начальником відділу бойової підготовки Управління командуючого ар­тилерією 8-ї механізованої армії, старшим офіцером з оперативної підготовки опе­ративно-розвідувального відділу штабу артилерії Прикарпатського військового округу.

Службу на Байконурі Олександр Ми­хайлович розпочав у 1955 році після за­кінчення Центральних артилерійських курсів офіцерського складу.

Войтенко займався питаннями плану­вання та організації випробувань бойо­вих ракетних комплексів, підготовкою до запусків ракет-носіїв «Спутник», «Вос­ток», «Космос», «Союз», «Протон»; космічних кораблів і апаратів «Восток», «Восход», «Луна», «Венера», «Марс», «Космос», «Полет», «Стрела», «Мол­ния», «Протон», «Союз», орбітальних станцій «Салют».

Підполковник Володимир Модін зга­дує: «Внимательным и требовательным

отношением к проводимым испытаниям и личному составу, исключительно доброжелательный к подчиненным, Александр Михайлович снискал себе уважение и любовь флотских офице­ров и матросов, проходивших службу в Байконуре...»

У 1957 році наш земляк був нагороджений орденом Черво­ної Зірки «За запуск первого искусственного спутника Земли», а в 1961 році отримав орден Леніна з

таким формулюванням — «За осуществление запуска в космос первого в мире летчика-космо­навта СССР  Ю.А. Гагарина».

Після звільнення у запас у 1972 році повернувся в Україну, жив у Києві. У 1981 році заснував і став першим головою Феде­рації космонавтики України, якою

керував 10 років. Автор кни­ги «Космонавтика: достижения, проблемы, перспективы» (Київ, 1985).

Відомий радянський конструктор-випробувач ракетної тех­ніки Юрій Федорович Савченко (1933-2000) — уродженець міста Олександрії. З 1956 року (після закінчення Дніпропетровського університету) і до самої смерті у 2000 році працював у машинобу­дівному конструкторському бюро (МКБ) «Радуга» в місті Дубно Московської області. Це у радянські часи надсекретне підприєм­ство військово-промислового комплексу спеціалізується на роз­робці та виробництві крилатих ракет різноманітного призначен­ня. Місто Дубно називають «науко- градом».

Починав наш земляк рядовим інженером і працював настіль­ки успішно, що був призначений начальником відділення комп­лексу, який проводив льотні випробування ракет для отримання радіотелеметричної, зовнішньотраєкторної інформації з метою організації безпеки їх льотних випробувань. Під безпосереднім керівництвом Юрія Федоровича здійснювалось оснащення ракет сучасними вимірювальними системами і засобами безпеки; про­водилась модернізація та створення нових зразків цієї техніки. У 1985 році за участь у розробці та виготовленні протикорабельної крилатої ракети морського базування ЗМ-80 Савченко став лау­реатом Державної премії СРСР.

У селі Лутківці Маловисківського району народився відомий фахівець у галузі авіа-космічної медицини, доктор медичних наук, полковник медичної служби Іван Іванович Касьян (1920-1990). У 1929 році його   році його родина була розкуркулена і вислана на Північ Росії. Проте юнакові вдалося закінчити Архангельський  державний   медичний   ін­ститут. Наш земляк — учасник Великої Ві­тчизняної війни. З 1956 по 1975 рік Касьян служив  у  Інституті  авіаційної  і   космічної медицини. У Центрі підготовки космонав­тів Іван Іванович брав участь у медичному відборі та підготовці перших космонавтів СРСР (був їхнім психологічним консультан­том), медичному забезпеченні польотів на   космічних кораблях і орбітальних станціях. Наукова спеціалізація нашого земляка — дослідження проблем адаптації організму людини до стану нева­гомості. Касьян особисто виконав 363 польоти на літаку Ту-104А у так

званий басейн невагомості. З 1975 по 1990 рік Іван Іванович працював   у Інституті медико-біологічних проблем Міністерства охорони здоров'я СРСР. Касьян — автор книг «Первые шаги в космосе» (1985), «Физиологические проблемы невесомости» (у співавт., 1990), «Записки космического врача» та ін.

Відомий російський фахівець у галузі ракетно-космічної техніки Юрій Іванович Носенко народився у Кіровограді в 1949 році. Закінчив Військову інженерну академію ім. О.Ф. Можайського (1972) за фахом «Балістика ракет і космічних апаратів», згодом ад'юнктуру академії О.Ф. Можайського та Вищі академічні курси академії Генерального штабу. Юрій Іванович брав участь у випробуван­ні та прийнятті в експлуатацію понад 10 орбітальних комплексів і наземних сис­тем обробки та аналізу інформації. Наш земляк доктор технічних наук, профе­сор, дійсний член Російської академії ракетно-артилерійських наук та акаде­мії космонавтики ім. К.Е.Ціолковського. Носенко — автор понад 100 наукових праць у галузі    балістико-навігаційного забезпечення, управління космічними апаратами дистанційного зондування Землі, проектування і експлуатації інформаційно-ке­руючих систем; займався також постановкою і вирішенням за­дач обробки й застосування геопросторової інформації. З 2005 по 2011 рік уродженець Кіровограда був заступником керівника Федерального космічного агентства при уряді Російської Феде­рації!

Нарешті не можна не згадати ще двох «космічних» особис­тостей, пов'язаних з нашим краєм. Це уродженець Харківщини, льотчик-космонавт, Герой Радянського Союзу Ігор Петрович Волк. У 1956 році він закінчив Кіровоградське авіаційне учили­ще льотчиків ВПС. У загоні космонавтів — з 1978 року. Разом з В.Джанібековим і С.Савицькою в 1984 році здійснив політ на кос­мічному кораблі «Союз Т-12». Кіровоград та рідне училище Ігор Волк востаннє відвідував 12 жовтня 1990 року.

21-й космонавт СРСР і 43-й космонавт світу, двічі Герой Ра­дянського Союзу Віктор Васильович Горбатко з 2004 року — пре­зидент кіровоградського земляцтва «Єлисаветград» у Москві. І хоча він уродженець Краснодарського краю, рід його походить з Єлисаветградського повіту. У 2009 році Віктор Васильович орга­нізував у Москві святкування 70-річчя утворення Кіровоградської області.

 (з науково-дослідницької роботи учениці 10 класу Бойко Вікторії)