Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві. Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни Іваненко, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка.
"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років...Псувала на своє безліч паперу...і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті." Навчалася у гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.
Навчалася в жіночій гімназії, а закінчувала радянську робітничу школу. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти і почала працювати вихователькою дитбудинку.
Під час навчання в Харківському інституті народної освіти на факультеті соціального виховання Оксана Іваненко прочитала рецензію на повість Л. Сейфулліної «Правопорушники». І вмить згадала про доброго знайомого своєї матері Антона Макаренка, який завідував на той час колонією для неповнолітніх правопорушників під Полтавою. Негайно вирішила їхати туди на практику, а після закінчення в 1926 році інституту поїхала туди на роботу, прихопивши ще кількох однокурсників. До речі, у романі «Педагогічна поема» Макаренко вивів дівчину в образі Оксани Варської. У 1926 році закінчила факультет соціального виховання Харківського інституту народної освіти, у 1931 році — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка
Літературна творчість захопила її дуже рано. Перший твір — казка «Квіти» — було надруковано 1917 року в журналі полтавських гімназистів «Слово».
Писала вірші та п'єски. Але початком свого творчого шляху Оксана Іваненко вважає 1925 рік, коли в журналі «Червоні квіти» було опубліковано оповідання «До царя». У 1928-31 роках навчалася в аспірантурі Українського науково-дослідного інституту педагогіки і захистила роботу на звання наукового працівника з правом доцента. ). У 1932–1939 працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 1947–1951 роках — у журналі «Барвінок». У 1939–1957 роках мешкала в Києві у будинку письменників Роліті. Після того деякий час працювала в Київській філії цього інституту, одночасно й у видавництві «Молодий більшовик». 1938 року перейшла на творчу роботу. В 1947-1951 роках редагувала дитячий журнал «Барвінок».
Оксана Іваненко написала кілька десятків книжок оповідань, повістей і казок для дітей та юнацтва. Серед них: «Майка та жабка» (1930), «Дитячий садок». (1931), «Черевички» (1933), «Лісові казки» (1934), «Великі очі» (1936), «Джмелик» (1937), «Три бажання» (1940), «Куди літав журавлик» (1947), «Казки» (1958) та ін. Ці твори розкривають людське життя, допомагають пізнати красу рідної природи. У більших її творах — повістях і романах — розповідається про видатних діячів культури, відомих письменників. Сюди належать повісті «Друкар книг небачених» (1947, про І. Федорова), «Богдан Хмельницький» (1954), романи «Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини опубліковані 1939, про життя Тараса Шевченка), «Марія» (1973, про Марка Вовчка).
Неабиякий інтерес викликає роман про життя і творчість Т. Г. Шевченка, його горьовані шляхи від дитинства до смерті, написаний з любов'ю, знанням і майстерністю. Про те, як письменниця йшла до відтворення образу Великого Кобзаря, вона розповіла в нарисі «Мої Тарасові шляхи», вміщеному в книзі спогадів «Завжди в житті» (1985, відзначена Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1986 Поява книжок Оксани Іваненко «Друкар книжок небачених», «Богдан Хмельницький», збірки «Води з кринички» (оповідання про Андерсена, Заньковецьку і Чехова, Пирогова і Гарібальді), роману «Марія» свідчили про зрослу майстерність письменниці, широту її історичних пошуків і прагнення поставити визначних діячів української історії у контекст світових подій.
О. Д. Іваненко відома і як перекладачка. Вона переклала українською мовою роман А. Моруа «Тургенєв» (1977), збірку оповідей П. Бажова «Малахітова шкатулка» (1979), окремі твори В. Г. Короленка, Л. М. Толстого, казки Г. К. Андерсена, братів Грімм та інших. її твори (роман «Марія» та інші) перекладено іноземними мови.
У 1986 році письменниця відвідала Полтавський педінститут, музеї Панаса Мирного і В. Короленка, виступала перед учнями і вчителями. Ця поїздка в рідну Полтаву освіжила душу письменниці.
Оксана Дмитрівна залишила рідні місця в середині 20-х років і приїхала до Полтави, щоб дихнути повітрям свого дитинства і юності. На колишній Різницькій горі (тепер — вул. Василя Верховинця) вона знову побачила незруйновані батьківські будівлі і майже такий, як і був давно колись, краєвид із монастирем, що його малював Шевченко, і Ворсклою...
Близько семидесяти років працювала О.Д. Іваненко на літературній ниві. Уже давно виросли читачі її перших казок та оповідань.
На зміну їм прийшли молодші покоління, які так само щиро захоплюються книжками письменниці. Бо її твори несуть знання, вчать людяності, патріотизму. У кожному з них відчувається глибоке розуміння дитячої душі. У грудні 1997 року на 92 році життя земний шлях Оксани Дмитрівни Іваненко скінчився.
Оксана Іваненко видала велику кількість книг для дітей.
Також відома як художній перекладач. У її перекладі опубліковані, зокрема:
- Казки братів Грімм - з німецької.
- «Малахітова шкатулка» Павла Бажова - з російської.
- Казки Ганса Християна Андерсена - з данського.
- «Сліпий музикант», «Діти підземелля» Володимира Короленка - з російської.
Лауреат Літературної премії ім. Лесі Українки 1974 р. за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та «Лісові казки».
Авторка повістей:
- «Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича);
- «Рідні діти» (1951);
- «Богдан Хмельницький» (1954);
- «Великий шум» (1967).
Авторка романів:
- «Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка);
- «Марія» (1973, 1988; про Марка Вовчка).
Іваненко багато працювала в галузі художнього перекладу українською мовою. Серед перекладених творів:
- «Тургенєв» Андре Моруа — книга про Івана Тургенєва та російську культуру 19 сторіччя з європейського погляду. Цей переклад вийшов 1977 року значно раніше російського;
- «Малахітова шкатулка» Павла Бажова — з російської (1979);
- «Сліпий музикант», «Діти підземелля» Володимира Короленка — з російської;
- Казки Ганса Крістіана Андерсена — з данської.
- Казки братів Грімм — з німецької.
Автор сценарію фільму «Гірська квітка» (1937), поставленому В. Т. Артеменком в Одесі.
Авторка книги спогадів «Завжди в житті» (1985).
Її твори видано п'ятитомником «Твори» (т. 1—5, 1984–1994).
Нагороди
Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1974; за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та «Лісові казки»). Лауреат Шевченківської премії (1986; за книгу «Завжди в житті»).
Нагороджена орденом Дружби народів, трьома орденами «Знак Пошани», медалями.
Немає коментарів:
Дописати коментар