Презентація карти-схеми "Височинне Поінгулля і його цікаві місця" Андрієм Домаранським у нашому закладі

У нашому закладі відбулася презентація карти-схеми “Височинне Поінгулля та його цікаві місця”. Вперше за роки незалежності України у картографічній формі узагальнені численні краєзнавчі дослідження регіону. Проект має на меті заповнити “чорну діру” туристичного простору Центральної України, подолати радянські міфи про край, запропонувати нову привабливу реальність мандрівок, вчинити бунт конструктивних дискусій і дати поштовх для нових досліджень рідної землі.

Ідея створення та розробка карти належить команді відомого кропивницького географа Андрія Домаранського.

“Ініціатором проекту став народний депутат України Станіслав Березкін. Саме завдяки його підтримці ця карта була видана 5-ти тисячним тиражем. Технічну допомогу забезпечив благодійний фонд “Добротвір”, а організаційною складовою займалася ГО “Спільна дія”. Будь-яка школа Кіровоградщини може безкоштовно замовити унікальну карту для свого навчального закладу. 

ТОП-10 ідей, які укладачі намагалися реалізувати в ході проекту “Височинне Поінгулля та його цікаві місця” ЧИТАЙТЕ, ДАЛІ ЦІКАВІШЕ...

Україноцентричний погляд на край

За словами Андрія Домаранського, його команда позначила на карті близько 500 населених пунктів, які були на цих землях, а потім зникли; або існуючі населені пункти та їхні попередні назви. Більшість з них  наштовхує на певні роздуми про причини їхньої зміни чи зникнення. Метою цього було зробити противагу радянським маніпуляціями: коли “совєти” намагалися довести, що Поінгулля – не є питомою українською землею і розвиток цих територій почався лише за будівництва Єлисаветградської фортеці, хоча ще з прадавніх часів тут уже люди працювали, вели господарство.

“Традиційне топонімічне поле – це не тільки населені пункти. Ми показали назви декількох сотень балок, курганів, млинів, хоч і від деяких залишилися лише більш менш живописні руїни. Саме топоніми відкривають приховані шари історії і говорять про те, хто тут жив насправді. Ця історія повинна бути доступною як для школяра, так і для професора, та ще й і вміщатися на одному аркуші. Саме тому робота виконана у формі інфографіки. Лише так можна було продемонструвати 40-ка тисячну історію найважливіших подій з україноцентричним оглядом на край, – зазначив географ. – Не менш важливо було декомунізувати територію, внести в карту об’єкти, які не знаходяться у традиційному туристичному переліку. Окрім того, за результатами опитування людей, ми розробили адекватний “пантеон” із 130 цікавих постатей Поінгулля. Не всі вони є позитивними і відомими в національному масштабі, але завдяки їм ми маємо дані про Кіровоградську область”.

Збереження пам’яті про ландшафт краю

Із часом багато інформації про нашу землю поступово втрачається, саме тому конче необхідно запускати процес відновлення і збереження пам’яті про елементи ландшафту цього краю.

“Заповідні об’єкти, руїни, меморіали, історичні місцини… Люди знають, що вони є, але губляться у здогадках із місцем їхнього розташування Подій також було чимало, але де вони відбувались? Звичайно всього неможливо показати до метра, однак ми намагалися максимально точно окреслити їх район”, – констатував Андрій Домаранський.

Заповнення “чорної діри”

Банальна історія, коли багато людей зіштовхуються з тим, що Кіровоградщина нічим не асоціюється у мешканців із інших областей, вже не кажучи про зарубіжжя.

“Хоча у нас незначна кількість атракцій (симбіоз понять “місце”, “краєвид”, “пам’ятка культури/архітектури/історії” та принагідна “діяльність”, якою турист може займатися у цьому місці – ред.), тут відбувалися події загальнонаціонального значення. Є пам’ятки, які могли би бути цікавими ширшому загалу, ніж лише місцевим жителям, тому це трохи несправедливо”, – обурюється дослідник.

Висвітлення проблем

Просто читати текст менш привабливо, ніж розбиратися в схемах чи роздивлятися яскраві ілюстрації. Укладачі карти намагалися говорити мовою кольорів, інфографіки, фотографій, схем. Задача була спочатку привернути увагу картинкою, а потім наштовхнути на певні висновки.

“Ми хотіли показати й проблеми території, щоб не сприймати Поінгулля в рожевих тонах, адже йому властиво безліч проблем – це знелюднення сіл, спотворення топонімічного простору, екопроблеми… Команда подолала на катамарані близько 160 км по Інгулу. Ми фіксували проблеми регіону, особливо ті, що властиві річці”, – ділиться Андрій Домаранський.

Розширити перелік цінностей краю

Часто туристи обмежуються стандартними місцями для відвідин, на кшталт музеїв чи парків, залишаючи поза своєю увагою навіть більш цікаві, але маловідомі об’єкти. В ході свого дослідження, географи і для себе відкрили дещо нове.

“Кар’єри, які в Кривому Розі вже давно сприймаються  як повноцінна туристична атракція, на Кіровоградщині асоціюють, як із чимось непридатним для використання. Скелі, кургани, залишки водяних млинів – це все надзвичайно цікаво. А чи багато людей знають, що на території нашого краю діяло 5 великих нацистських концентраційних таборів? Це навіть для нас стало відкриттям. Також існують німецькі меморіали. Регіону потрібні туристи, то невже німці, які приїдуть на свої місця пам’яті, будуть зайвими? – звертається до аудиторії географ – Поряд з цим, на карті позначено теперішні пам’ятки, частіше за все – це могили АТОвців. Також окремо ми виділили могилу героя Небесної Сотні – Віктора Чміленка”.

Руйнувати міфи

Переважно з територією Кіровоградської області пов’язують такі штампи як російськомовність, “червоний пояс”, “промзона”, “нічого особливого”, “що там дивитися?”, “місто Святої Єлисавети”, “Інгул – річка-вонючка” і таке інше. Щоб розвіяти ці ілюзії, мандрівники уклали свій топ-10 найкрасивіших споруд та об’єктів з різних куточків області, з’ясували особливості етнічного складу, щоб ні у кого не виникало питання чия це земля.

Інша реальність

Особливістю цього пункту є демонстрація тієї реальності, яка здатна зацікавити мешканців сусідніх областей, а у місцевих – відшукати приводи для гордості.

“На певному етапі укладання карти-схеми виникла ідея створити список із 5 щорічних подій, які необхідно відвідати на Кіровоградщині. Як би дивно не звучало, однак, я вважаю, що жнива як подія – це явище, яке потрібно показувати школярам і туристам. Усі бачили, коли поруч із трасою лежать копи сіна, а автомобілі зупиняються, аби сфотографуватися на їхньому фоні. Це можна подавати як дійство, справді, варте уваги”, – захопливо ділиться думками Андрій Домаранський.

За словами кропивницького географа, після прочитання книжок, у нього часто виникає потреба поїхати подивитися на описані місця. І він часто зіштовхується з тим, що книга не дає йому інформації про розташування об’єктів, тому певний перелік питань взагалі залишається без відповіді. А ось карта спрямована на те, щоб віднайти втрачені ключі до скарбниці з невідомим.

“У людей на слуху крутяться знакові місця: Лита Могила, Монастирище, фортеця Святої Єлисавети, Тернова Балка і тому подібне. Всі знають їхню історію, проте чи багато з нас зможе відразу вказати їхнє місцезнаходження? Пов’язаним із Кіровоградщиною є, наприклад, Лев Троцький. Однак, про існування села Янівка, звідки він родом (яке нині носить іншу назву – Береславка) безліч людей навіть не здогадуються. Вже на честь сучасного героя Віктор Чміленко названа вулиця у Кропивницькому, а люди плутаються з місцем його народження”, – говорить дослідник.

Спровокувати

В українському суспільстві вже давно не ведуться конструктивні дискусії щодо того, що їх оточує. Проект має на меті розбурхати мізки людей, змотивувати до обговорень, досліджень, уточнень і, зрештою, віднайти нові пропозиції для перенесення на карту.

“Навіть у цьому залі сидить чисельна кількість краєзнавців, які знають набагато більше, ніж ми, і мають право для критики матеріалу. Тому їх ТОП місць, людей чи подій може суттєво відрізнятися від нашого, але саме таку мету ми собі і ставили”, – відмітив Андрій Домаранський.

Зробити крок від карти до карти

Ще одним завданням мандрівників було перейти від нудного укладання карти – до створення творчого проекту, який би приваблював не тільки своєю глибиною, а ще й загальним дизайном.

“Коли ми робили карту-схему, нам дуже хотілося, аби вона якнайменше була схожою на звичайну карту-схему”, – говорить один із укладачів Руслан Мотько. – Ми намагалися доповнити її кольорами, заливками, різноманітними шрифтами, щоб хоча би так привернути першу увагу, а потім надати можливість вчитуватися і робити свої висновки”. 

Андрій Домаранський порівнює Поінгулля з покинутою хатою, стежка до якої повільно заростає, тому поява карти була б неможлива без кропіткої команди, яка часом “прорубувала” собі шлях до стежки.